Громадянин, незадоволений розміром своєї пенсії, подав позов проти держави Україна в особі Президента. Він вимагав визнати «геноцидом» заниження прожиткового мінімуму, кваліфікувати дії посадовців Кабінету Міністрів як кримінальні злочини та виплатити особисто йому 24 мільйони гривень як викривачу корупції. Апеляцію залишили без задоволення, а ухвалу про відмову у відкритті провадження — без змін.
Деталі справи опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Позивач звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до держави Україна в особі Президента. Він стверджував, що системна невиплата проіндексованих пенсій є кримінальним злочином, зокрема таємним викраденням майна та узурпацією влади. Окрім вимоги визнати дії Кабміну і ПФУ злочинними, позивач також висував інші вимоги.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ще у листопаді 2025 року відмовив у відкритті провадження. Суд зазначив, що цей позов не є публічно-правовим спором, а тому не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Також суд вказав, що незгода з тим, як глава держави реалізує свої повноваження, не створює підстав для адміністративного позову.
Позивач оскаржив цю ухвалу до Великої Палати. В апеляції він наполягав, що суд мав або розглянути справу по суті, або визнати її кримінальною та передати матеріали до СБУ чи ДБР. Крім того, він заявив і додаткові клопотання.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками суду першої інстанції. У рішенні зазначено, що в адміністративному судочинстві можуть бути оскаржені лише ті дії Президента, які вчинено в межах його владно-управлінських функцій. Вимоги позивача були спрямовані на те, щоб спонукати главу держави реалізувати повноваження суб’єкта законодавчої ініціативи та суб’єкта права на конституційне подання. Суд підкреслив, що це прямо суперечить принципу поділу влади.
Велика Палата також відхилила доводи про порушення права на доступ до суду. Суд нагадав позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням, якщо вони не шкодять самій суті права і є пропорційними. На думку суду, обмеження можливості оскаржувати діяльність Президента поза межами його управлінських функцій відповідає цьому критерію.
Усі клопотання позивача Велика Палата залишила без задоволення, зазначивши, що вони не мають жодного правового обґрунтування. Постанова набрала законної сили з дати ухвалення і є остаточною.
У матеріалі також зазначено, що претензії до розміру та порядку індексації пенсій мають вирішуватися не через позов до Президента, а через адміністративний позов до Пенсійного фонду в окружному адміністративному суді. Верховний Суд неодноразово розглядав такі справи по суті, зокрема щодо правомірності застосування Кабміном механізмів індексації за постановами №118, №168 і №185. У таких справах позивачі нерідко домагаються перерахунку виплат.
Водночас навіть виграна у суді справа не гарантує швидкого отримання коштів. Постанова Кабміну №821, ухвалена у липні 2025 року, запровадила механізм, за яким виплати за судовими рішеннями проти ПФУ здійснюються лише в межах окремо передбаченого бюджетного фінансування. Це фактично дозволяє Пенсійному фонду розтягувати погашення заборгованості на роки. У березні 2026 року Київський окружний адміністративний суд визнав ключові положення цієї постанови протиправними.
