У Росії паливна криза набула загальнонаціонального масштабу: обмеження на продаж бензину діють у переважній більшості регіонів. Проблема поширилася від окупованого Криму до Москви та Сибіру, і повністю її не вдалося подолати ніде.
Як повідомляє Reuters, українські удари по нафтопереробних підприємствах спричинили дефіцит пального майже на всій території РФ. Гостру нестачу вже фіксують у 78 з 85 регіонів, а в 29 із них запровадили офіційні обмеження на продаж. Через удари ЗСУ з ладу виведено близько 25% нафтопереробних потужностей країни. Найсуворіші обмеження діють на тимчасово окупованих територіях України, у більшій частині півдня РФ і в Сибіру.
Нинішня криза стала найбільшою щонайменше від часу повномасштабного вторгнення в Україну. За тиждень з 15 по 21 червня виробництво бензину скоротилося на 25%, а в десятках регіонів запровадили талони. Офіційно про обмеження не оголосили лише в Москві та кількох переважно віддалених регіонах. Водночас навіть у столиці частина заправок не працює, а на інших утворилися великі черги.
Ключовим чинником стало знищення Московського НПЗ у Капотні. Підприємство, яке двічі атакували у червні, залишатиметься зупиненим щонайменше шість місяців і, ймовірно, не відновить виробництво до кінця 2026 року. Саме цей завод був найбільшим постачальником пального для Московського регіону. На приватних заправках у столиці ціни вже зросли більш як на 10% — до близько 80 рублів за літр.
Критичною залишається ситуація в окупованому Севастополі. Після того як влада дозволила обмежений продаж бензину населенню, водії вишикувалися в черги, щоб придбати пальне по 189 рублів за літр — майже втричі дорожче за звичайну ціну. У Ростові-на-Дону, поблизу кордону з Україною, на частині колонок також з’явилися вивіски “палива нема”.
Щоб не допустити подальшого загострення перед літнім сезоном, російська влада заборонила експорт бензину та авіаційного пального до кінця липня. Раніше Москва намагалася покрити дефіцит поставками з Білорусі та розглядала закупівлі в Казахстану, але цих ресурсів не вистачило. Тепер Росія вивчає варіант морського імпорту палива з Азії. У результаті країна, яка традиційно була одним із найбільших експортерів нафти, опинилася в умовах дефіциту.
28 червня Путін виступив на передвиборному з’їзді “Єдиної Росії” і знову назвав українські удари по нафтопереробних заводах “терористичними діями”. На цьому ж заході він уперше публічно визнав, що після атак на НПЗ і нафтобази в РФ виникли проблеми з автомобільним паливом. Водночас глава Кремля заявив, що ситуацію вдається тримати під контролем.
У листі до Путіна, який став публічним і який опублікував “Комерсант”, голова “Роснєфті” Ігор Сєчін назвав збитки російських НПЗ безпрецедентними. Від початку червня російські акції втратили понад 13% на тлі посилення тривоги через слабші позиції Росії. Успішні удари ЗСУ по НПЗ у глибині Росії вже спричинили паливну кризу в кількох десятках регіонів.
Якщо раніше основними цілями були самі нафтопереробні заводи, то тепер безпілотники дедалі частіше вражають ключові вузли вторинної переробки. Їхнє відновлення потребує значно більше часу та ресурсів. Ще однією рисою нової кампанії стали повторні удари по тих самих об’єктах. Якщо раніше пошкоджені підприємства поверталися до роботи за кілька днів, то тепер нові атаки істотно затягують ремонт.
На окупованому Кримському півострові дефіцит пального почали фіксувати наприкінці травня після того, як українські безпілотники почали регулярно завдавати ударів по бензовозах на трасі Р-280 “Новоросія”. Удари дронів по нафтопереробних заводах різко скоротили обсяги нафтопереробки. Через це росіяни не лише не можуть безпечно доставляти пальне на окупований півострів, а й відчувають його гостру нестачу по всій країні.
Раніше США закликали Україну припинити атаки на російську енергетичну інфраструктуру, зокрема на нафтопереробні заводи, аргументуючи це тим, що удари безпілотників можуть спричинити зростання світових цін на нафту і бензину у США. Однак Київ продовжив кампанію, і її наслідки вже помітні: тиск на російський паливний сектор перетворився на один із найефективніших інструментів економічного впливу на Кремль. Президент України Володимир Зеленський називає ці удари “українськими санкціями” — засобом тиску на Кремль без запровадження офіційних обмежень.
