У ніч на 14 травня 2026 року одна з наймасованіших ракетних атак Росії на Київ забрала життя 15-річної Марії Польської. Дівчина місяцями готувалася до випускного вальсу та мріяла стати хореографом. Уже наступного дня після трагедії кияни приносили квіти до зруйнованого будинку на Дарниці — туди, де ще недавно була квартира Маші.
Випускний відбувся у червні, у спекотному залі, серед батьків і вчителів, але без неї. Її партнер по танцю Єгор Холодрига вийшов на майданчик сам і підняв праву долоню в порожнечу — туди, де мала стояти Маша.
30 червня видання The New York Times опублікувало репортаж про цю історію. Автори матеріалу, Сіобан О’Ґрейді та Любов Шолудько, відтворили долю учениці київського ліцею №237, яку війна наздогнала в ніч на 14 травня 2026 року. Марія Польська загинула після влучання ракети в житловий будинок на Дарниці — у під’їзді, де шукала укриття. Їй було 15 років.
Маша танцювала з п’яти років. Вона займалася джазом у студії неподалік від дому, а під час шкільних репетицій вальсу часто підказувала одноліткам, як рухатися точніше. Саме вона допомогла обрати композицію для вальсу — “Love Story” французької виконавиці Indila. Як найдосвідченішу і найменшу дівчину в групі, саме її визначили на центральну роль: піднімати й крутити мали Машу.
Єгор був одним із її найближчих друзів. Він любив жартома звертатися до неї різними прізвиськами, найчастіше — Машуля. Разом із ними в парі були Станіслав Могільніков та Лора Черняєвська — найкраща подруга Маші, з якою вони не розлучалися із сьомого класу. Дівчата разом ходили до школи, зупинялися купити желейки та мали дві улюблені гойдалки на шкільному майданчику — свої особисті місця зустрічі.
До випускного Маша готувалася завчасно й дуже уважно. Разом із мамою вона вибрала ресторан для святкування після танців і склала меню. Продумувала сукню та зачіску. Дев’ятий клас мав стати особливим, адже частина однокласників після нього переходила до профтехучилищ, і для них це була остання нагода зібратися разом. Маша планувала залишитися в ліцеї до одинадцятого класу, але хотіла зробити цей вечір незабутнім для всіх.
Удар Росії по Києву в ніч на 14 травня 2026 року став найпотужнішим за весь час повномасштабного вторгнення. Ракета влучила в житловий будинок поблизу станції метро “Харківська” в Дарницькому районі. Саме в тому під’їзді, який перетворився на руїни, загинула Маша разом з іншими мешканцями, які, найімовірніше, не встигли спуститися в бомбосховище.
Усю зиму й весну росіяни методично атакували енергетичну інфраструктуру столиці. Сирени та вибухи стали звичним тлом для шкільного життя Маші та її однокласників. Репетиції вальсу залишалися для них рідкісною можливістю думати про інше — про майбутнє, свято і танець.
У червні клас усе ж вийшов на сцену. Артур і Христина. Роман і Олександра. Станіслав і Лора. Єгор — сам. Коли зазвучала музика, він підняв руку і три хвилини танцював із тінню.
Маша Польська, 15 років, захоплено займалася танцями й мріяла про головну роль у груповому вальсі на шкільному випускному. Єгор Холодрига танцював цей вальс разом з однокласниками — без неї. Наймасованіший удар по Києву за всю війну забрав не лише Машу — він одночасно забрав життя двох десятків киян. Дев’ятикласники відпрацювали свій вальс сотні разів, але для однієї з них ця нитка надії обірвалася назавжди.
Для 15-річної Маші Польської випускний означав дуже багато, бо війна вже відібрала так багато і в неї, і в її однокласників. Унаслідок наймасованішого удару Росії по столиці загинули 24 мешканці Києва, серед них — троє неповнолітніх дівчат. У місті оголосили День жалоби, а серед відомих жертв трагедії була школярка з ліцею №237 — та сама дівчина, яка мала зайняти центральне місце у вальсі.
Будинок на Дарниці, де жила Маша, зазнав прямого удару в ніч на 14 травня. За словами міського голови Віталія Кличка, у будинку на Дарниці зруйновано 18 квартир, а рятувальники ще кілька годин після атаки шукали людей під завалами. Наступного дня кияни принесли до місця трагедії квіти й іграшкових слоненят — стихійний меморіал з’явився біля порожнього місця, де колись стояв під’їзд.
