На Південно-Слобожанському напрямку за добу зафіксували 22 атаки ворога. Це лише один із сигналів того, що фронт на сході України помітно загострюється. Збільшення кількості штурмів відзначають як аналітики, так і речники угруповань. Водночас небезпека може посилюватися не тільки на Донеччині: у фокусі залишаються Харківщина, Сумщина та північний кордон уздовж Чернігівської області. На цьому тлі, за словами військових, насторожує те, що Лукашенко раптово змінив мілітарну риторику на добродушну.
Про можливі ризики одразу на кількох напрямках в етері телеканалу “Київ 24” розповів військовий аналітик Іван Тимочко. Він пояснив, що Південно-Слобожанський напрямок охоплює Вовчанський і Лиманський райони, а Сумщина й Чернігівщина формують окремий північний пояс загроз. Тимочко додав, що навіть головнокомандувач ЗСУ визначив північ, зокрема Чернігівщину та прикордоння з Білоруссю, як зону потенційної небезпеки в межах літньої кампанії.
Окремо аналітик звернув увагу на різку зміну тону Олександра Лукашенка — з мілітарного на “добродушний”. На його думку, це може означати, що білоруський лідер обізнаний із реальним станом справ: або щось знає, або щось підозрює. Водночас журналісти Інформатора раніше застерігали від “тунельного бачення” ситуації лише через призму одного актора. Путін, як зазначалося, може діяти не обов’язково руками Лукашенка: достатньо його усунути, і тоді білоруське військове керівництво, перевербоване спецслужбами РФ, стане на бік Москви.
Пояснюючи підхід Росії, Тимочко наголосив, що росіяни прагнуть розтягнути фронт, оскільки чисельна перевага дає їм можливість тиснути одночасно на кількох напрямках. Як приклад він навів Гуляйпільсько-Олександрівський напрямок, де розширення кривих ліній фронту змушувало Україну нарощувати кількість військ на окремих ділянках. За його словами, така сама логіка може застосовуватися й в інших точках, зокрема на північних кордонах.
Під час весняно-літньої кампанії Росія намагається підтримувати ілюзію одночасного просування на кількох напрямках, і це є частиною тривалої кампанії когнітивної війни. Водночас аналітики ISW вважають, що теперішній наступ РФ поки не приносить очікуваних результатів. Саме цю механіку, де розтягування фронту стає самоціллю, Тимочко і пов’язує з ризиками на півночі.
Наступальні дії Росії вздовж харківського кордону мають стратегічну мету: відтягнути й зафіксувати українські сили на цій ділянці, щоб отримати можливість просуватися в інших районах. Навіть обмежена активність на окремих відтинках може змусити українські сили розосереджуватися на ширшому фронті. Це підтверджує логіку, про яку попереджає аналітик.
Російські пропагандисти поширюють заяви про нібито підготовку наступальних операцій на Чернігів та Харків у 2026 році. Українські експерти ці наративи спростовують і підкреслюють, що реальних сил для наступу РФ на прикордонні області немає. ЗСУ контролюють ситуацію та відстежують будь-які переміщення противника.
Ще у травні Зеленський заявляв, що Росія не припиняє спроб втягнути Білорусь у війну та готує удари по українських центрах ухвалення рішень. Серед можливих сценаріїв він називав операції на Чернігівсько-Київському напрямку або удар проти однієї з країн НАТО. Через ризики, пов’язані з можливою активізацією Білорусі, Київ і надалі зміцнює північний кордон.
На цьому тлі Лукашенко сказав, що готовий перепросити перед Зеленським і що з боку Мінська немає військової загрози. Водночас у ЗСУ зазначали, що Росія не сформувала ударних угруповань поблизу Чернігівської області, а ймовірність повномасштабного наступу на цей регіон оцінюють як малоймовірну, принаймні у короткостроковій перспективі. Російські військові блогери також поширювали повідомлення про нібито новий напрямок наступу в бік Чернігова, стверджуючи, що ЗСУ там “сидять далеко не найбоєздатніші частини”.
