Більшість українських жінок орієнтовані на кар’єрне зростання та готові опановувати традиційно чоловічі спеціальності. Головний стимул для цього — вища оплата праці. У першому кварталі 2026 року гендерний розрив у доходах сягав близько 9 тисяч гривень на місяць, і саме це спонукає жінок шукати нові професійні можливості.
Війна суттєво вплинула на кар’єрні амбіції. Попри стрес і емоційне вигорання, прагнення до лідерства та перекваліфікації не слабшає, а навпаки посилюється. Про це свідчать результати четвертої хвилі щорічного дослідження “Пульс жіночого самопочуття”, яке Gradus провів разом із ГО “Післязавтра” у квітні 2026 року.
Цьогоріч дослідження вперше вийшло за ширші межі та порівняло кар’єрні стратегії і досвід українських жінок і чоловіків. Отримані результати виявили стійкий парадокс: у суспільстві, де відчувається глибоке емоційне вигорання, одночасно формується сильний запит на перекваліфікацію та лідерство. Вибірка четвертої хвилі становила 2000 респондентів.
Як заявила Ірина Рубіс, голова ГО “Післязавтра” та співзасновниця Biasless:
Серед жінок 43% головною перепоною для професійної реалізації назвали відсутність миру, ще 35% — економічну нестабільність. Водночас значна частина респонденток вказує і на внутрішні бар’єри: 35% говорять про нестачу сміливості та рішучості, а 34% — про невпевненість у власних силах. У групі наймолодших респонденток віком 18-24 років 51% заявили про дискримінацію, 41% — про страх осуду, ще 41% — про суспільні упередження.
Попри ці труднощі, 84% жінок оцінюють свій потенціал у заповненні кадрового дефіциту як помірний або високий. Найбільшою проблемою вони вважають поєднання професійної діяльності із сімейними обов’язками. Найважливішими умовами для перекваліфікації жінки називають доступ до безкоштовних курсів, підтримку роботодавців і гнучкий графік.
Через мобілізацію, міграцію та гострий дефіцит кадрів бізнес змушений переглядати звичні кадрові підходи. Унаслідок цього жінки дедалі частіше входять у професії, які багато років вважалися “чоловічими”. Водночас разом із новими можливостями вони нерідко стикаються зі старою проблемою: виконуючи ту саму роботу, що й чоловіки, вони отримують нижчу зарплату.
За даними Держстату, найбільший розрив у доходах зафіксовано в промисловості, сфері фінансів та страхування, а також на транспорті. Найменша різниця спостерігається в освіті та державному управлінні, де жінок традиційно більше. Мобілізація чоловіків посилила нестачу працівників у традиційно “чоловічих” галузях, зокрема у будівництві, промисловості та логістиці.
У Міністерстві економіки України визнають існування цієї проблеми та працюють над програмами її розв’язання. Серед запланованих кроків — розширення доступу жінок до технічних спеціальностей, підтримка жіночого підприємництва та посилення контролю за дотриманням трудового законодавства. Водночас реальні зміни потребують не лише державних рішень, а й переосмислення суспільних уявлень про “чоловічі” та “жіночі” професії.
Повномасштабна війна безпрецедентно змінює українське суспільство, впливаючи на ставлення людей до власного самопочуття, життєвих пріоритетів і професійної реалізації. Фахівці також звертають увагу на ще один аспект: офіційна середня зарплата в Україні є завищеною, а статистика викривляє реальні доходи громадян. Це може означати, що фактичний гендерний розрив є ще більшим, ніж свідчать офіційні показники.
Паралельно держава змінює правила на ринку праці. Міністерство економіки оновило критерії бронювання співробітників від мобілізації: тепер компанії мають підвищити зарплати, щоб зберігати право захищати своїх працівників від призову. Це рішення прямо впливає на ринок жіночої зайнятості: роботодавці переглядають умови праці, а жінки отримують додатковий аргумент у переговорах про вищу оплату.
