Шевченківський районний суд Дніпра 18 червня 2026 року призначив мобілізованому сержанту ЗСУ 5 років позбавлення волі за непокору в умовах воєнного стану. Новий вирок ухвалили через відкриту відмову виконати бойовий наказ командира роти 28 березня 2024 року в Костянтинівці Донецької області. Суд встановив, що на той момент стан здоров’я засудженого не заважав йому виконувати службові обов’язки.
Як випливає з матеріалів справи, у Єдиному реєстрі судових рішень зазначено, що сержант, уродженець Коломиї Івано-Франківської області, проходив службу за призовом під час мобілізації як радіотелефоніст 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти. Командир роти капітан оголосив бойове розпорядження № 366/дск, за яким сержант разом із двома іншими військовими мав до 15:00 того ж дня прибути на позиції відділень “Деркул” та забезпечити оборону на напрямку Бахмут – Новий. Наказ прозвучав уголос на подвір’ї приватного домоволодіння у Костянтинівці в присутності командира роти, начальника медичної служби, психолога батальйону та оператора, який здійснював відеофіксацію. Усі троє військовослужбовців відмовилися, посилаючись на стан здоров’я.
Обвинувачений провини не визнав. Він заявив, що є добровольцем: із лютого 2022 року намагався вступити на службу, у 2023-му був успішно мобілізований і отримав статус учасника бойових дій за участь у боях під Бахмутом і Сіверськом. Відмову від виконання наказу він пояснював хронічними болями у хребті, шиї та грудній клітці, а також проблемами із зубами. За його словами, він не відмовлявся від служби загалом, а лише не міг виконати конкретне завдання через самопочуття.
Суд ці пояснення не врахував. Підставою стали два висновки військово-лікарської комісії. Окремо начальник медичної служби батальйону оглянув сержанта саме 28 березня 2024 року, коли був оголошений наказ, і підтвердив відсутність підстав не виконувати бойове розпорядження за станом здоров’я. Цей факт зафіксовано на відео, яке суд дослідив під час засідання. Захист просив призначити судово-медичну експертизу, однак суд відмовив у цьому клопотанні, вказавши, що придатність до служби визначають рішення ВЛК, а не окрема експертиза. Обидва висновки ВЛК залишалися чинними і не були скасовані.
Суд наголосив, що визначальним у справі була не наявність діагнозів, а те, що обидва рішення ВЛК не передбачали жодних обмежень для проходження служби. Також суд дійшов висновку, що наказ відповідав вимогам Статуту: його оголосили чітко і голосно з відстані близько двох метрів, що підтвердили всі присутні під час слідчих експериментів і в судових показаннях. Обвинувачений не заявляв про незаконність наказу ані під час його оголошення, ані в апеляційному порядку. У підсумку суд кваліфікував його дії як непокору з прямим умислом за ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України.
Під час призначення покарання суд узяв до уваги, що обвинувачений раніше не судимий і не перебуває на обліку у психіатра та нарколога. Пом’якшувальних або обтяжувальних обставин не встановили. Служба пробації оцінила ризик повторного кримінального правопорушення як середній. Відлік строку покарання ведеться з 18 квітня 2024 року. До набрання вироком законної сили засуджений перебуває під вартою на гауптвахті. Оскаржити вирок можна до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів.
Частина четверта статті 402 КК України передбачає відповідальність за непокору, вчинену в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці. Саме ця норма встановлює найсуворіше покарання — позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років. Будь-яка непокора в умовах воєнного стану кваліфікується саме за нею.
У 2023 році набув чинності закон, який посилив відповідальність військових за відмову виконувати наказ. Суди втратили можливість призначати за цією статтею умовні строки або м’якші покарання. Її дія поширюється не лише на відкриту непокору, а й на інше умисне невиконання наказу.
Верховна Рада ухвалила закон про посилення відповідальності за дезертирство та непокору, що спричинило обурення у військовому середовищі: петиція із закликом до президента ветувати його зібрала понад 33 тисячі підписів. На підтримку закону висловився Головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний, який закликав Президента підписати його. На його думку, оголені ділянки фронту через відмовників доводиться закривати іншим бійцям, а це збільшує втрати особового складу.
Раніше суд у Миколаївській області засудив до п’яти років ув’язнення мобілізованого Юрія М. з Івано-Франківщини, який публічно відмовився виконати наказ форсувати Дніпро та закріпитися в Кринках. Як підставу він назвав незадовільний фізичний та морально-психологічний стан. Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду підтвердив, що непокора є злочином із формальним складом.
Кримінальна відповідальність за непокору не пов’язується з настанням суспільно небезпечних наслідків. Такий злочин порушує порядок керування військами і заважає підрозділам виконувати покладені на них завдання. За непокору в умовах воєнного стану передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років.
Чинне законодавство визначає, що громадянин, який добровільно підписав контракт на 12 місяців, після завершення цього терміну може звільнитися. Водночас у бійців ЗСУ, які воюють від перших днів великої війни, такої можливості досі немає.
