Верховний Суд відхилив касаційну скаргу “Сенс Банку” та залишив родину в будинку на Чернівеччині, з якого банк намагався її виселити як з іпотечного майна. Спір тривав роками: банк двічі звертався до суду і двічі отримував відмову. Вирішальною стала норма, за якою виселення без надання іншого постійного житла можливе лише тоді, коли будинок був придбаний саме за кредитні кошти.
У 2006 році між банком — попередником “Сенс Банку” — та позичальником уклали кредитний договір на 70 000 доларів під 13% річних. Того ж дня позичальник передав в іпотеку житловий будинок загальною площею 258 кв. м у Чернівецькій області. Водночас цей будинок був придбаний раніше — у 2005 році — не за кредитні кошти.
У 2019 році банк у позасудовому порядку зареєстрував право власності на будинок і надіслав вимогу про добровільне виселення. Родина відмовилася залишати житло.
Того ж 2019 року банк звернувся до суду з позовом про виселення і зняття з реєстрації. Тоді суди трьох інстанцій відмовили у задоволенні позову, а Верховний Суд у 2021 році підтримав цю відмову.
У січні 2025 року “Сенс Банк” подав новий позов — цього разу лише про виселення трьох осіб. Вижницький районний суд Чернівецької області у квітні 2025 року знову відмовив, а Чернівецький апеляційний суд у липні 2025 року залишив це рішення без змін. Після цього банк оскаржив рішення.
25 червня 2026 року колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду залишила касаційну скаргу “Сенс Банку” без задоволення.
Банк також стверджував, що одного з відповідачів зареєстрували у будинку без згоди іпотекодержателя. Суд відхилив і цей аргумент, зазначивши, що реєстрація дитини у будинку батька не потребує згоди банку та не порушує його прав.
Верховний Суд нагадав, що стаття 109 Житлового кодексу України встановлює загальне правило: у разі виселення громадянам має бути надано інше постійне житлове приміщення. Виняток можливий лише тоді, коли житло було придбане за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою цього самого житла.
Суд також підкреслив, що втручання у право на житло має відповідати принципу пропорційності, який випливає зі статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що гарантує право на повагу до житла. Спосіб стягнення — судовий чи позасудовий — не змінює цих гарантій. Значення має лише те, за які кошти було придбано майно.
Постанова Верховного Суду від 25 червня 2026 року набрала законної сили з моменту ухвалення та оскарженню не підлягає.
