Чернігівський окружний адміністративний суд задовольнив позов мобілізованого військовослужбовця, якому військова частина відмовила у звільненні зі служби для догляду за матір’ю з інвалідністю II групи. Вирішальним аргументом стало те, що єдиний інший родич жінки — її внучка — постійно проживає у Польщі та фізично не може забезпечувати догляд в Україні. Суд визнав відмову військової частини протиправною та зобов’язав ухвалити рішення про звільнення військового.
Як випливає з матеріалів справи № 620/4282/26, оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, військовослужбовець подав командиру рапорт про звільнення на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”. Разом із рапортом він надав повний пакет документів, зокрема рішення експертної команди від 6 січня 2026 року про встановлення матері II групи інвалідності та висновок медичного закладу від 15 січня 2026 року про необхідність постійного стороннього догляду. Попри це, військова частина відмовила у задоволенні рапорту.
Позиція відповідача полягала в тому, що для звільнення потрібно одночасно довести кілька взаємопов’язаних умов. Командування вважало, що подані документи підтверджують наявність у матері інших родичів, а отже підстав для звільнення немає. Суд із такими доводами не погодився.
Дослідивши акт сімейного стану, суд встановив, що батько військовослужбовця помер у грудні 2017 року, а єдина інша родичка матері — онука — має посвідку на проживання у Польщі. Її тривале перебування за кордоном також підтвердили договір оренди нерухомості від лютого 2024 року та додаткова угода до нього від лютого 2025 року. На цій підставі суд дійшов висновку, що фізичне перебування особи за межами України унеможливлює фактичний безперервний догляд на території України.
Суддя Бородавкіна С.В. послалася на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 27 лютого 2025 року та 7 травня 2025 року. Згідно з нею, “відсутність інших членів сім’ї” означає не лише їх фактичну відсутність, а й об’єктивну неможливість здійснювати догляд — через перебування за кордоном, у полоні, під вартою або на військовій службі. Також суд урахував постанову Верховного Суду від 29 квітня 2026 року у справі № 520/14746/25. У ній зазначено, що поняття “члени сім’ї першого чи другого ступеня споріднення” потрібно тлумачити широко, а під час встановлення юридичної наявності таких осіб суди мають перевіряти їхню реальну здатність здійснювати догляд з огляду на конкретні обставини.
За підсумками розгляду позов задовольнили повністю. Із військової частини на користь позивача також стягнули судові витрати у розмірі 1065 гривень. Рішення набуде законної сили після спливу строку апеляційного оскарження.
Закон передбачає чіткий перелік умов для такого звільнення під час воєнного стану. Достатньо дотримання однієї з двох альтернативних умов: або повної відсутності інших родичів першого чи другого ступеня споріднення, або наявності висновку МСЕК чи ЛКК про те, що такі родичі самі потребують постійного догляду.
Якщо інші родичі формально є, але фактично не можуть доглядати через проживання за кордоном, власну непрацездатність або проходження військової служби, це теж може бути підставою для звільнення, якщо це належно підтверджено документально. Відповідно до судової практики 2026 року, одним із ключових доказів у таких справах є акт перевірки сімейного стану від ТЦК.
Після реформи системи медико-соціальної експертизи змінився і порядок підтвердження інвалідності для цілей звільнення з військової служби. Систему МСЕК замінюють на “оцінювання повсякденного функціонування особи”, а висновки нових експертних команд стають підставою для встановлення потреби у постійному догляді за членами сім’ї військовослужбовця. Відповідні зміни внесли до законів “Про військовий обов’язок і військову службу” та “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.
Питання документального підтвердження утримання родичів з інвалідністю залишається актуальним і для мобілізованих. Інформатор раніше детально роз’яснював, що обов’язок підтримувати родичів з інвалідністю виникає тоді, коли в особи, яка потребує допомоги, немає інших осіб, здатних її надати, або коли ці особи з поважних причин не можуть цього зробити, зокрема через перебування за кордоном.
