The New York Times 11 липня опублікувало розслідування, засноване на інтерв’ю з понад десятком чиновників обох урядів, у якому стверджується, що державний секретар США Марко Рубіо фактично керує Венесуелою, не переїжджаючи до Каракаса. Після того як Ніколас Мадуро опинився в нью-йоркській тюрмі, Вашингтон, за даними видання, взяв під контроль нафтові доходи країни, кадрові рішення та навіть публікації у соцмережах виконувачки обов’язків президента Делсі Родрігес. Критики назвали таку ситуацію безпрецедентною і порівняли її з колоніальним управлінням.
Видання описує Рубіо як фактичного «віцекороля» Венесуели, зазначаючи, що сучасна історія не знала такого рівня контролю одного американського чиновника над суверенною державою з часів окупації Іраку у 2003 році. Основним інструментом впливу названо фінансовий механізм: Міністерство фінансів США отримує виручку від більшості венесуельського експорту, після чого кошти повертаються до країни через приватні банки на жорстких умовах витрат, які особисто визначає Рубіо. The New York Times порівняло цю систему з тим, як батьки видають дітям кишенькові гроші.
За даними розслідування, цей контроль охоплює як зовнішню, так і внутрішню політику. Рубіо погоджує ключові призначення у Венесуелі, зокрема кандидатуру міністра оборони, а також вирішує, яким американським та іноземним компаніям дозволяють видобувати нафту. Коли міністр закордонних справ Венесуели Іван Хіль опублікував допис із критикою удару США по Іраку, адміністрація Трампа зажадала його видалити, і через кілька годин публікація зникла. Крім того, Родрігес надсилає Рубіо на погодження проєкти своїх дописів перед оприлюдненням. Коли Fox News запросив її на інтерв’ю, вона відповіла, що спершу потрібен дозвіл Трампа.
Співпраця між Рубіо та Родрігес, як зазначається, почалася вночі 3 січня. Одразу після захоплення Мадуро держсекретар зателефонував їй і поставив перед вибором: або вона приймає умови США, або будуть удари по інфраструктурі та військових об’єктах. Відтоді вони спілкуються іспанською через WhatsApp, обмінюючись повідомленнями, привітаннями з днем народження та фотографіями.
Рубіо, за інформацією видання, підготував для Венесуели трифазовий план: економічне відновлення, стабілізація країни і лише після цього — перехід до демократії через вільні вибори. До червневих землетрусів, які забрали понад 4000 життів, адміністрація Трампа вважала, що Венесуела вже перейшла до другої фази. Однак стихійне лихо відкинуло цей прогрес назад. Після цього США направили до країни близько 900 військовослужбовців, виділили майже 400 мільйонів доларів допомоги та передали готівку безпосередньо уряду Родрігес.
Окремим напрямом стала співпраця у сфері безпеки. У червні американські сили завдали ракетного удару на півдні Венесуели, спираючись на розвіддані уряду Родрігес, і вбили Ніньо Гуерреро, одного з лідерів угруповання Tren de Aragua. Це була перша спільна військова операція двох урядів. Водночас венесуельська опозиція, як пише видання, фактично опинилася осторонь. За даними опитування Meganálisis, 78% венесуельців проголосували б за лідерку опозиції Марію Коріну Мачадо, а 94% вважають, що соратники Мадуро не повинні брати участі у транзиті влади.
Професорка політичної науки Колумбійського університету Елізабет Сондерс охарактеризувала повноваження Рубіо щодо Венесуели як «безглузді», а також як «безвідповідальні, несумісні з мораллю та такі, що заслуговують на імпічмент». Кеннет Рот, колишній виконавчий директор Human Rights Watch, заявив, що контроль США над Венесуелою нагадує імперські практики XIX століття.
У розслідуванні також ідеться про те, що США активно продають венесуельську нафту на міжнародному ринку і вже заробили на цьому понад мільярд доларів. Рубіо особисто визначає, яким компаніям надають санкційні винятки для роботи у країні, а також домігся розширення доступу американських нафтових корпорацій до венесуельських родовищ. Старший науковий співробітник Ради з міжнародних відносин Девід М. Ґінні порівняв цю ситуацію з практикою колоніальних держав XIX століття, які силою видобували ресурси з підкорених народів.
Раніше Трамп оголосив себе президентом Венесуели, однак у Білому домі уточнили, що це, найімовірніше, був жарт. Так само в Овальному кабінеті він запропонував відправити Рубіо до Каракаса як наступного лідера країни. Помічники президента також назвали це жартом, але факти, наведені у розслідуванні NYT, свідчать, що Рубіо й без переїзду до Каракаса вже давно управляє Венесуелою з Вашингтона.
