7 липня 2026 року Лановецький районний суд Тернопільської області відмовив ТОВ “ДЕБТ ФОРС” у стягненні 4 600 гривень з фізичної особи. Суд дійшов висновку, що договір факторингу не охоплював кондикційне зобов’язання, тому право вимоги до відповідача до позивача не перейшло. Судові витрати покладено на ТОВ “ДЕБТ ФОРС”.
Справу у спрощеному провадженні розглянув суддя В.А. Наумчук. Як випливає з матеріалів, оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень, у січні 2026 року ТОВ “ДЕБТ ФОРС” в особі директора Костюченко М.І. подало позов до суду. Спочатку відповідачем була зазначена одна особа, але згодом банківські дані засвідчили, що кредитні кошти були зараховані на картку іншої людини.
Під час розгляду справи було встановлено, що права вимоги від ТОВ “Служба миттєвого кредитування” послідовно передавалися за відповідними договорами.
Згодом позивач змінив підхід до вимоги і просив стягнути кошти вже не як кредитну заборгованість, а як безпідставно набуті кошти за статтею 1212 Цивільного кодексу України. Аргумент полягав у тому, що 4 600 грн опинилися у відповідача без будь-якої правової підстави, оскільки договір між сторонами фактично не укладався.
Суд визнав, що гроші справді надійшли відповідачу без правової підстави. Водночас вирішальним стало те, що право вимоги за кондикційним зобов’язанням не входило до жодного з договорів у ланцюгу передачі. У договорі факторингу між ТОВ “Служба миттєвого кредитування” (ТМ Бистрозайм) та ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ” ішлося лише про відступлення вимог за укладеними договорами про надання фінансових послуг, а не за позадоговірними зобов’язаннями.
Суд застосував принцип римського приватного права nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet — “ніхто не може передати більше прав, ніж має сам”. Оскільки ТОВ “ВЕРДИКТ КАПІТАЛ” не отримало права кондикційної вимоги, воно не мало можливості передати його далі. Через це весь подальший ланцюг між ТОВ “КАМПСІС ФІНАНС” і ТОВ “ДЕБТ ФОРС” виявився юридично порожнім саме щодо цього зобов’язання.
Суд зазначив, що потерпілою стороною у кондикційному зобов’язанні є саме ТОВ “Служба миттєвого кредитування”, адже саме ця компанія фактично перерахувала кошти. Відповідач не порушував прав ТОВ “ДЕБТ ФОРС”, тому підстав для судового захисту на користь позивача немає. Також суд вказав, що ТОВ “ДЕБТ ФОРС” може врегулювати це питання у договірному порядку з ТОВ “КАМПСІС ФІНАНС”, яке було попереднім продавцем права вимоги. Стаття 519 Цивільного кодексу України покладає відповідальність за недійсність переданої вимоги на первісного кредитора.
Ця справа демонструє поширену для ринку мікрокредитів в Україні ситуацію, коли права вимоги за проблемними портфелями продаються факторинговим і колекторським компаніям, після чого ті звертаються до суду. Водночас новий кредитор має довести не тільки сам факт перерахування коштів, а й безперервний перехід права вимоги саме щодо того зобов’язання, яке він намагається стягнути.
На українському ринку мікрокредитування практика перепродажу кредитних портфелів через договори факторингу та відступлення є звичною. Але коли позичальник взагалі не підписував договір або його підписала невстановлена особа, виникає окрема правова ситуація: кондикційне зобов’язання існує, однак воно не переходить автоматично разом із кредитним портфелем. Такі справи порушують питання про якість юридичної перевірки портфелів перед їх придбанням.
