Солом’янський районний суд Києва зобов’язав Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” повернути військовому пенсіонеру, учаснику бойових дій та інваліду II групи майже 46 тисяч гривень, які шахраї вивели з його карток за чотири хвилини. Суд відхилив доводи банку про те, що операції були технічно коректними, а відповідальність нібито лежить на самому клієнті, та стягнув з фінустанови борг, пеню і компенсацію моральної шкоди.
Рішення у справі №760/18545/24 суддя Застрожнікова К.С. ухвалила 3 липня 2026 року. Позивач отримував пенсію та монетизацію комунальних послуг на картки Ощадбанку. 4 травня 2024 року з 09:40 до 09:44 шахраї здійснили шість транзакцій і вивели кошти на картку ПАТ “БАНК ВОСТОК”. Загальна сума збитків з урахуванням комісій склала 45 914,3 грн.
Позивач наголосив, що обидві картки весь час були при ньому, а пін-коди, логіни та паролі він нікому не передавав. Про зникнення грошей чоловік дізнався випадково лише ввечері того ж дня, оскільки жодних смс від Ощадбанку про списання коштів не отримував. 6 травня 2024 року він звернувся до Солом’янського УП ГУНП у м. Києві. Відомості внесли до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 4 ст. 190 КК України.
Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі адвоката Бершадської І.М. позов не визнало. У банку заявили, що 27 квітня 2024 року мобільний додаток “Ощад 24/7” (Flumo) було переінстальовано з коректним використанням реквізитів картки, пін-коду та одноразового коду, надісланого на фінансовий номер клієнта. На думку банку, це свідчило про належну авторизацію всіх операцій і покладало відповідальність на самого клієнта.
Однак цю позицію спростували дані оператора ПрАТ “Київстар”. Роздруківка дзвінків і повідомлень на фінансовий номер позивача за 27 квітня — 6 травня 2024 року підтвердила, що смс-підтверджень на списання коштів 4 травня 2024 року до моменту крадіжки на телефон не надходило. Вхідний дзвінок із номера банку був зафіксований лише 27 квітня о 19:48 — у день переінсталяції додатку. Також суд встановив особу отримувача коштів: ПАТ “БАНК ВОСТОК” підтвердив, що картку, на яку надійшли гроші, було емітовано для власника рахунку — третьої особи у справі.
Суд керувався правовою позицією Верховного Суду, за якою сам по собі факт технічно коректного введення реквізитів не доводить, що саме клієнт ініціював операцію. Банк має довести, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або розголошенню пін-коду, логіна, пароля чи інших даних. Акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” таких доказів не надало. Посилання на умови Договору комплексного банківського обслуговування суд визнав лише припущеннями без доказового підтвердження.
Суддя Застрожнікова К.С. окремо нагадала, що у споживчих правовідносинах клієнт є “слабкою” стороною, тому за відсутності доказів сумніви тлумачаться на його користь. У підсумку суд частково задовольнив позов і стягнув з Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” на користь позивача загалом 53 896,86 грн, а також судовий збір на користь держави у сумі 1 211,20 грн.
У вимозі про визнання транзакцій протиправними суд відмовив, оскільки встановлення винуватості є прерогативою кримінального провадження. Водночас банк отримав право пред’явити регресні вимоги до отримувача коштів — третьої особи у справі.
Водночас у матеріалі згадуються й інші судові справи. Так, 15 квітня 2024 року невідомі особи шахрайськими діями заволоділи доступом до додатка “Ощад24” та переказали з карткових рахунків клієнтки на картку іншого банку 57 670 гривень, а також комісію 473 гривні. Суд встановив, що клієнтка своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, тому списання відбулося не за її розпорядженням і відповідальності за такі операції вона не несе.
В іншій справі 18 серпня 2024 року з карткового рахунку жінки третіми особами було протиправно здійснено перекази на 50 тисяч гривень, а з іншої картки — на 20 тисяч гривень на рахунки в ПАТ “Кредит Дніпро”. Ощадбанк вважав, що клієнтка своїми діями сприяла переказам з її карткових рахунків, тому відповідальність за списання коштів не може бути покладена на банк. Цього разу суд відмовив у позові, визнавши доведеною вину самої клієнтки.
