Міністр оборони України Михайло Федоров очолив відомство з технологічним баченням і реформаторськими амбіціями, але зіткнувся зі спротивом військового керівництва, яке скептично сприймає цивільного топменеджера на цій посаді. Про це детально пише The Economist.
На нараді на початку липня реформи Федорова зазнали гострої критики. Генерали висловлювали невдоволення закупівлями ракет і боєприпасів, хоча операції середньої та великої дальності демонстрували стабільні успіхи, а кампанія з ізоляції окупованого Росією Криму випереджала графік. У відповідь міністр заявив, що саме його екстрені рішення щодо закупівлі дронів на початку року, для яких довелося позичати гроші, призначені на зарплати, зробили цю кримську операцію можливою.
Із перших днів на посаді Федоров наказав провести аудит міністерства та бригад. Перевірка виявила перевитрати на 300 млрд гривень. Після цього посадовців відправили на поліграф, а тих, хто відмовився проходити перевірку або не пройшов її, звільнили. Частину закупівель перевели на систему тендерів. Також Федоров домагався відставки головнокомандувача Сирського, однак не зміг отримати на це згоду президента.
Навіть критики Федорова в армії визнають, що він поліпшив закупівлі дронів і цифровізацію. Водночас, на їхню думку, відсутність військового досвіду робить його некомпетентним у плануванні війни. Дехто порівнює його з Робертом Макнамарою, американським міністром оборони, чиї менеджерські методи з Ford погано приживалися в Пентагоні. Інші висловлюються м’якше й називають флагманські реформи Федорова «піар-перепакуванням» роботи, яка вже тривала. Один із високопоставлених генералів порівняв міністра з футбольним нападником, що пасеться біля чужих воріт і привласнює чужі ідеї там, де зусилля були колективними.
У команді міністра цю критику відкидають і пояснюють її природним опором будь-яким змінам. Андрій Гриценюк, керівник оборонно-технологічного кластера Brave1, який давно знає Федорова, говорить, що той завжди був «мрійником» і що армія з часом навчиться його розуміти.
Серед прихильників міністра — молодші офіцери та підрозділи, які спираються на технології. Олександр «Флінт» Настенко, командир «Code 9.2», вважає, що Федорову слід віддати належне за перерозподіл ресурсів на технології, які рятують життя солдатів. Сам міністр визнає, що припустився помилок у тому, як подавав зміни, а значна частина роботи велася за лаштунками, без гучних фанфар.
The Economist зазначає, що доля Федорова на посаді залежить від Зеленського. Поки що міністр зберігає свої позиції. Під критикою опинилися і реформи гейміфікації бойових завдань: опоненти стверджують, що вони заохочують «кіли» на полі бою коштом менш ефектних, але не менш важливих місій, зокрема спостереження за важливою дорогою. Так виникає парадокс: людина, чиє ім’я пов’язане з «Дією» та цифровим проривом держави, тепер намагається оцифрувати саму логіку війни, але натрапляє на стіну інституційної інерції.
Розрив між цивільним і військовим мисленням у керівництві Міноборони не є суто українською проблемою. Однак в умовах активних бойових дій ціна управлінських помилок незрівнянно вища. Федоров вийшов з ІТ-середовища, де швидкий провал і перезапуск є нормою. Генерали ж діють у логіці, де помилка може коштувати сотнями життів. Поки ці дві культури не знайдуть спільної мови, тертя між ними залишатимуться неминучими.
