Китайські корпорації активно розгортають технологічну та фінансову інфраструктуру на окупованих українських територіях. На Донбасі та в Криму вже функціонують 6 тисяч китайських станцій зв’язку, а місцеві банки масово переводять платежі в юані. Пекін діє через приватних посередників, щоб отримати контроль над ресурсами та логістикою регіону, минаючи міжнародні санкції.
Про непомітне розширення китайського бізнесу в окупованих регіонах повідомило російське опозиційне видання The Insider. Правозахисники наголошують, що в умовах окупації сфери зв’язку та фінансів дедалі більше залежать від китайської участі. Зокрема, на Донбасі вже працюють 80 банківських відділень, де можна безперешкодно зняти готівкові юані.
Попри заяви окупантів про «імпортозаміщення», фактично йдеться лише про заміну західної продукції східною. Підприємства з Луганська вже готуються до виставки в китайському Харбіні, а місцеві ставленики Кремля регулярно їздять до КНР по нові контракти та обладнання.
«Якщо офіційні державні структури КНР начебто триматимуться осторонь — великі державні концерни не хочуть потрапити під санкції, то середньому приватному бізнесу дають добро на організацію державних проєктів на окупованих територіях України», — зазначив редактор «Реальної газети» Андрій Діхтяренко в бесіді з The Insider.
Окремий інтерес Китаю зосереджений на морському напрямку. Ще до війни Крим розглядали як частину великого «Шовкового шляху», і тепер Пекін знову повернувся до цієї ідеї. Розвідка фіксує китайські кораблі в портах півострова, які навмисно вимикають радари, щоб уникнути виявлення. МЗС України вже неодноразово висловлювало протест через заходження суден під панамськими прапорами до Севастополя, адже бачить у цьому спробу Пекіна сформувати там власний логістичний вузол.
На Донбасі китайська присутність проявляється ще виразніше. Каранський кар’єр, де видобувають камінь для російських військових доріг, уже називають «китайським». Уся техніка там має східне походження. Шахти й заводи, які окупантам вдалося відновити, також працюють виключно завдяки запчастинам і машинам китайських брендів, зокрема Amma чи Zhongxin.
«Відновлення промисловості в окупації вже ведеться за китайські гроші. Без Китаю Росія не має можливостей все це швидко відновити», — зазначають журналісти.
Китай діє стратегічно: його цікавить не лише торгівля, а й контроль. Через приватні компанії та діаспору Пекін обережно розширює свій вплив, націлюючись на українські поклади рідкісноземельних металів. Поки Москва витрачає мільярди на війну, Китай поступово бере під контроль найцінніше — ресурси та ключові дороги регіону.
Таку активність Пекіна на окупованих територіях у березні 2026 року Віра Ястребова зі Східної правозахисної групи назвала частиною системного поглинання регіону. За її словами, Росія фактично передає окуповані землі під економічний контроль Китаю: Пекін отримує вугілля та щебінь як оплату за кредити, а розрахунки в юанях проводять через дрібні банки. Окрім економічної присутності, КНР застосовує і «м’яку силу», відкриваючи мовні курси та освітні проєкти, щоб нав’язати захопленим територіям власні наративи.
Це розширення впливу допомагає Кремлю продовжувати війну. Як повідомляв Bloomberg у лютому, західні розвідки вважають, що саме китайські деталі та мінерали дають РФ змогу безперебійно виробляти зброю. У НАТО прямо заявляють, що Пекін має достатньо впливу, аби зупинити агресію, але не робить цього, оскільки йому вигідні нестабільність у Європі та послаблення позицій США.
Показовим прикладом нехтування санкціями став випадок із судном Heng Yang 9. За інформацією Financial Times, у вересні 2025 року цей китайський контейнеровоз таємно заходив до Севастополя, приховуючи назву під полотнищами та вимикаючи радари. Україна вже висловила протест Пекіну, однак у відповідь там лише розмито пообіцяли «дати рекомендації» своєму бізнесу уникати подібних рейсів у майбутньому.
Раніше Інформатор також повідомляв, що Росія розраховує в найближчі роки продавати газ Китаю за цінами, суттєво нижчими за європейські. Цього року різниця становитиме понад третину вартості. Така політика свідчить, що переорієнтація експорту на Азію не змогла повністю компенсувати втрату більшості західних ринків після повномасштабного вторгнення в Україну. Навіть за зростання поставок Китай залишається менш прибутковим покупцем для Москви.
