Ухвалення Верховною Радою у другому читанні законопроекту №12377 без перебільшення є однією з наймасштабніших реформ у сфері житлового права за весь період незалежності України. По суті, держава робить спробу остаточно відійти від радянської моделі житлових відносин, яка формально існувала десятиліттями, але давно не відповідала реальним соціальним та економічним умовам. Про це Інформатору розповіла юристка практики нерухомості та будівництва ЮК «Приходько та партнери» Тетяна Тернавська. Необхідність таких змін є об’єктивною. Житловий кодекс 1983 року не враховував ані ринкової економіки, ані масової приватної власності, ані внутрішнього переміщення населення, ані викликів, спричинених війною. Законопроєкт №12377 пропонує сучасну концепцію житлової політики: розвиток соціального й орендного житла, житлових програм, прозорих реєстрів та нову роль держави — не як розпорядника житла, а як регулятора і гаранта базових житлових стандартів. Разом з тим, сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне.Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був основним способом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча законопроєкт не скасовує приватизацію негайно, він фактично закладає правові підстави для поступової відмови від цієї моделі. Після завершення воєнного стану та перехідного періоду правила можуть істотно змінитися, аж до повного припинення безоплатної приватизації.
Новий Житловий Кодекс України: що змінилося та які ризики?
