Далекобійні удари ЗСУ як чинник тиску на Кремль – КиївМедіаHUB
— Авіація Автомобілі та транспорт Автомобілі та фінанси Автомобільна безпека Автомобільна промисловість

Далекобійні удари ЗСУ як чинник тиску на Кремль

Росія навряд чи піде на результативні переговори, поки не відчує справжню ціну війни. Таку думку висловив військовослужбовець ЗСУ та політолог Кирило Сазонов. Він вважає, що якщо Москва й надалі уникатиме реального діалогу, бойові дії можуть перейти в іще жорсткішу фазу, і це буде вже не на користь окупантів. За словами Сазонова, змусити Кремль переглянути свій підхід здатні саме далекобійні удари України по російській інфраструктурі.

У відеокоментарі журналіст, військовослужбовець і політичний оглядач Кирило Сазонов заявив, що операція проти Криму вже спланована, а дві російські армії на Запоріжжі і Херсонщині фактично паралізовані через систематичні удари по логістиці. Він наголосив, що Москва продовжує висувати ультимативні вимоги, неприйнятні для України, а це свідчить про те, що нинішні переговори залишаються лише формальністю.

На переконання Сазонова, справжній тиск на Кремль забезпечують не дипломатичні заяви, а результати на полі бою. Росія, за його оцінкою, сприймає лише мову сили, тому найбільший вплив мають далекобійні удари ЗСУ по нафтопереробній інфраструктурі, логістичних вузлах і військових об’єктах. Ефективні далекобійні удари Сил оборони по об’єктах у Росії вже помітно змінюють ситуацію не лише на фронті, а й у дипломатичній площині. Саме цим Сазонов пояснює зміну риторики західних партнерів, зокрема США, які відкрито заговорили про перемогу української армії.

Останніми тижнями Україна фактично почала блокувати Крим, застосовуючи дрони середньої та великої дальності. Безпілотники знищують дороги та іншу інфраструктуру, яку ворог використовує для перекидання на фронт військ і озброєння. Під ударами опинилися залізничні мости, контрольно-пропускні пункти, понтонні переправи та нафтопереробні об’єкти, що спричинило дефіцит пального на півострові.

Із початку 2026 року Сили оборони України подвоїли кількість ударів по російській нафтопереробній інфраструктурі: уражено два десятки великих НПЗ і терміналів. Загальні втрати потужностей з переробки перевищили 30%, а лише у травні ЗСУ встановили рекорд — 30 атак по нафтових об’єктах за місяць. На самому півострові вже фіксуються серйозні проблеми із забезпеченням: окупаційна влада Криму та Севастополя була змушена запровадити режим надзвичайної ситуації.

На цьому тлі Путін 23 червня публічно заявив про готовність до переговорів. Водночас його умови передбачали постійний нейтральний статус України, відмову від вступу до НАТО, суттєве скорочення ЗСУ та заборону на розміщення іноземних військових баз. Окрім цього, Москва наполягала на обмеженні права Заходу надавати військову допомогу Києву та прагнула закріпити за собою окуповані території Донбасу і Криму. Сазонов оцінює такі вимоги як фактичну капітуляцію й вважає, що Москва лише затягує час і не налаштована на реальний діалог.

Аналітик дійшов невтішного висновку: поки Росія не відчує реальну ціну агресії — на землі, в економіці та на дипломатичному фронті, — будь-які переговори лишатимуться імітацією. Саме тиск через далекобійні удари та активні дії на полі бою, на його думку, підвищує ймовірність дипломатичного врегулювання. Водночас Сазонов наголошує, що без реальної бойової переваги жодна дипломатія не змусить Кремль піти на поступки.

Секретар Ради безпеки РФ Сергій Шойгу заявив, що Росія нібито готова завершити війну лише після «усунення першопричин конфлікту». Однією з головних умов у Кремлі назвали повернення України до нейтрального та без’ядерного статусу. При цьому Інформатор фіксував, що за таких умов Москва фактично вимагає від Києва відмовитися від суверенного права на вибір союзників та власний оборонний потенціал.

У програмній промові на передвиборчому з’їзді «Єдиної Росії» 28 червня Путін назвав українські удари по нафтопереробних заводах «терористичними діями». Підставою для цього стали успішні атаки ЗСУ на НПЗ у глибині Росії, які вже спровокували паливну кризу в кількох десятках регіонів. Те, що Путін реагує на ці удари публічно і болісно, підтверджує тезу Сазонова: Інформатор фіксував, що саме тоді, коли Росія відчуває реальний біль від «далекобійних санкцій», риторика Кремля стає гострішою і нервовішою.