Сергій Іванов, колишній міністр оборони Росії та екскерівник адміністрації президента, у 2022 році виступав проти початку повномасштабної війни. Він наполягав на інших сценаріях тиску на Україну. Водночас Іванов був не просто чиновником: у минулому його розглядали як можливу альтернативу Путіну на президентській посаді. Однак Путін свідомо відсунув його від вершини влади, зробивши ставку на слухняного Дмитра Медведєва.
Про роль Іванова в оточенні Кремля та його суперечки з Путіним 24 каналу розповів генерал армії, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України Микола Маломуж. За його словами, Іванов був системним керівником спецслужб із високим рівнем інтелекту та організаційних здібностей. У певний період саме його вважали головним претендентом на президентське крісло після першої або другої каденції Путіна.
Як пояснив Маломуж, Путін прагнув залишатися при владі назавжди. Він усвідомлював, що у разі президентства Іванов міг би проявити себе як ефективніший лідер і вже не допустити повернення Путіна. Саме тому Кремль обрав сценарій із Дмитром Медведєвим, який виконував функції президента з 2008 по 2012 рік під фактичним контролем прем’єр-міністра Путіна.
Іванов виступав проти активних бойових дій ще під час підготовки операції по Криму. У 2022 році він знову був проти повномасштабного вторгнення. Однак Путін не дослухався до нього, вважаючи, що Іванов не має системного впливу. Його роль як стратега та потенційного конкурента серед еліт була знецінена. Згодом Іванов опинився на другорядних ролях у владі, а у лютому 2026 року його виключили зі складу Ради безпеки Росії.
Маломуж наголосив, що Іванов не був другом України. Він мав власне бачення відносин між двома країнами та прихильників, які виступали проти війни. Водночас такі голоси в оточенні Путіна ніколи не були домінуючими. Крім того, Іванов залишався небезпечним для України, оскільки вмів формувати проросійські уряди в різних країнах, зокрема в Україні, а також впливати на їхню економіку та інформаційні системи.
Останні близько десяти років Іванов боровся з тяжкою хворобою і пройшов кілька етапів лікування. Він помер на 74-му році життя. Маломуж припустив, що на перебіг хвороби могли вплинути тиск і умови, в яких доводилося жити колишньому соратнику Путіна.
Іванов походив із радянського КДБ і пройшов через зовнішню розвідку. У 2001-2007 роках він очолював російське Міністерство оборони, потім обіймав посаду віцепрем’єра, а у 2011-2016 роках керував адміністрацією президента Росії. З Путіним він був знайомий ще з часів роботи у радянських спецслужбах, тому його вважали одним із найвпливовіших людей у Кремлі. Водночас Путін тримав його поруч за старою традицією і дружбою, але свідомо обмежував його повноваження.
Спеціалізацією Іванова були не класичні військові операції, а оперативні дії прихованого типу. Саме вони дозволяли формувати проросійські уряди та впливати на економіки країн СНД. У певному сенсі він уособлював ту частину кремлівської еліти, яка вважала пряму війну неефективним інструментом. Проте Путін обрав інший шлях, і Іванов залишився на узбіччі кремлівської політики.
Загибель Іванова відбувається на тлі ознак наростаючого розчарування серед кремлівської еліти. Аналітики фіксують, що впливові голоси в російському оточенні розчарувалися у війні, однак Путін ігнорує ці сигнали та продовжує курс на ескалацію. Історія Іванова свідчить, що навіть найближчі до Кремля люди не могли змінити рішення одноосібного лідера.
Показово, що внутрішні суперечності у Москві позначаються і на рейтингах довіри. Дослідження фіксують, що підтримка Путіна серед росіян знизилася до найнижчих рівнів з початку повномасштабного вторгнення. Це свідчить про те, що стратегія ізоляції й усунення таких постатей, як Іванов, у довгостроковій перспективі послаблює самого Путіна.
