Частка українських мігрантів у ЄС, які мають намір повернутися додому, помітно зменшилася. Якщо раніше вирішальним чинником для повернення були події в Україні, то тепер уперше на перший план вийшли зміни умов у країнах перебування. Ще рік тому повернення на батьківщину планували стимулювати роботою на оборонних підприємствах, однак нині емоційна готовність дедалі більше поступається прагматичному підходу.
Нині українські біженці за кордоном фактично поділилися порівну у питанні повернення в Україну. Про це в інтерв’ю РБК-Україна повідомив комісар Ради Європи з прав людини Майкл О’Флаерті.
За його словами, у 2022 році приблизно третина хотіла повернутися додому, третина прагнула залишитися в країні перебування, а ще третина не визначилася. Однак останні дані, як зазначив єврокомісар, свідчать про співвідношення приблизно 50/50 між тими, хто хоче повернутися, і тими, хто хоче залишитися.
Майкл О’Флаерті наголосив, що мотиви залишатися за межами України є складними й різноманітними. Такого висновку він дійшов після особистого спілкування з біженцями. Він розповів, що зустрічав багатьох матерів, які пояснювали своє рішення необхідністю залишатися через дітей, які ходять до школи або навчаються в університеті. Інші, за його словами, вже влаштувалися, налагодили зв’язки та створюють сім’ї в країнах, які їх прийняли. У результаті для них саме ці країни стали домівкою.
Водночас, за словами єврокомісара, значна частина українців усе ж хоче повернутися на батьківщину. Він зазначив, що ці люди люблять свою країну та прагнуть долучитися до її відбудови. Деякі старші люди, за його словами, просто хочуть провести останні роки в місці, яке вони знають і люблять. Підсумовуючи, О’Флаерті наголосив, що причини в кожного різні.
На п’ятому році повномасштабної війни вимушена міграція дедалі більше набуває рис довгострокової стратегії. У 2026 році соціологи зафіксували важливу зміну: уперше головним стимулом до повернення стали не внутрішні обставини в Україні, а зміни умов у країнах перебування. Одночасно погіршилися й очікування щодо тривалості конфлікту: якщо у 2025 році 35% вважали, що бойові дії триватимуть роками, то у 2026 році таких уже було 46%.
Попри збереження емоційного зв’язку з Україною, рішення про повернення все частіше визначається практичними міркуваннями, зокрема безпекою, економічними перспективами та стабільністю. На тлі песимістичних очікувань щодо тривалості війни зростає підтримка переговорного сценарію: 65% підтримують досягнення миру шляхом переговорів. Водночас частка тих, хто взагалі не пов’язує своє майбутнє з Україною, і далі збільшується.
Українські біженці переважно є високоосвіченими людьми із середнім і вищим за середній рівнем достатку. 71% мають диплом бакалавра або вищий рівень освіти, і стільки ж були працевлаштовані в Україні до війни. Нині 1,7 млн дорослих українців уже успішно інтегрувалися в ринки праці західних країн.
Станом на кінець 2025 року за межами країни перебували 5,6 млн українців, із них 4,3 млн — у західних країнах. Про це йдеться в дослідженні Центру економічної стратегії. Найбільше українців і далі перебуває в Німеччині (33%) та Польщі (19,5%). За розрахунками аналітиків, після завершення війни за середнього сценарію повернуться 1,6 млн біженців, тоді як 2,7 млн залишаться за кордоном.
Незалежно від розвитку подій, ключовими чинниками для повернення залишаються безпека, наявність житла, економічні перспективи та можливість працевлаштування. В ООН наголошують, що повернення не завжди є добровільним рішенням. Значна кількість українців змушена їхати назад через вичерпання фінансових ресурсів і скорочення програм підтримки в країнах ЄС.
Уперше від початку повномасштабної війни в Україні зафіксовано позитивну динаміку перетину кордону. За перші чотири місяці 2026 року до країни в’їхало на 17 тисяч людей більше, ніж виїхало. Водночас масового повернення в умовах активних бойових дій не прогнозують. Залежно від того, скільки людей не повернеться, щорічні втрати ВВП можуть становити від 2% до 9,5%.
Аналітики НБУ вважають, що відтік населення хоч і дещо сповільнився, але залишається стабільно високим. За їхнім прогнозом, у 2025-му та 2026-му роках країну щороку залишатимуть ще по 200 тисяч осіб. В оновленому прогнозі зазначається, що лише 2027-й може стати роком чистого повернення — орієнтовно йдеться про 100 тисяч осіб.
За даними ООН, у 2025 році додому в усьому світі повернулися близько 14,7 млн осіб, і це другий за величиною показник із 1965 року. Україна увійшла до шести країн із найбільшою кількістю повернень біженців та внутрішньо переміщених осіб. Водночас в організації підкреслюють, що багато людей поверталися в умовах зруйнованої інфраструктури та небезпеки для життя.
Постійні обстріли, загроза нових наступів з боку Росії та ризики втрати нових територій і надалі стримують українців від повернення. На настрої біженців також впливає продовження режиму тимчасового захисту в ЄС — цей статус збережено щонайменше до березня 2027 року. У Нацбанку також називають 2027 рік першою реалістичною датою можливого масового повернення українців з-за кордону.
За оцінками Центру економічної стратегії, від 2,1 до 3 млн українських біженців можуть не повернутися, тоді як від 1,3 до 2,2 млн можуть повернутися. Питання повернення прямо пов’язане з мобілізаційним потенціалом і економічною відбудовою. В ООН також заявляли, що право України вимагати повернення біженців призовного віку є законним, однак більшість країн ЄС відмовилася примусово депортувати українців.
