У Бородянці стався скандал, який важко виправдати будь-якими “вимогами безпеки”. До місцевого ЦНАПу по адміністративну послугу прийшла жінка похилого віку з повністю ампутованою ногою. Вона пересувалася на милицях. На тлі того, як у столиці ЦНАПи відкриваються з декларованим безбар’єрним доступом для всіх без винятку, ситуація в Бородянці знову показала розрив між заявами про доступність і реальним ставленням до людей з інвалідністю. Історія швидко розійшлася мережею та викликала хвилю обурення.
Про інцидент повідомила спільнота “Бородянка ONLINE” у Facebook. Жінка на милицях прийшла до ЦНАПу, де паспортний відділ розташований на другому поверсі. У будівлі є спеціальний ліфт для маломобільних відвідувачів, однак після звернення до працівників вона почула, що ліфтера немає на місці, а без нього ліфт для таких цілей не працює. У підсумку жінка самотужки піднялася на другий поверх звичайними сходами за допомогою чоловіка.
Після публікації адміністрація ЦНАПу надала офіційну відповідь. Там пояснили, що підйом ліфтом можливий або за попереднім записом, або коли відповідальний працівник перебуває на робочому місці, посилаючись на вимоги безпеки та правила експлуатації обладнання. Також стверджується, що жінці запропонували прийти іншим разом, але вона відмовилася чекати і піднялася самостійно. Фактично це означає, що для отримання державної послуги людина з інвалідністю мала б заздалегідь з’ясувати графік “ліфтера” і підлаштувати під нього свій візит.
Втім, ці пояснення не дають відповіді на головне запитання: навіщо в державній установі встановлений ліфт для людей з особливими потребами, якщо скористатися ним не можна вільно, без попереднього узгодження? Закон України прямо зобов’язує державні органи забезпечувати рівний і безперешкодний доступ для людей з інвалідністю. Жодні внутрішні правила цього не скасовують. У цьому випадку система спрацювала навпаки: замість допомоги людину поставили перед вибором — чекати ліфтера або підніматися сходами самостійно.
Очевидці наголошують, що жінка з ампутованою ногою опинилася перед зачиненими дверима ліфта не через надзвичайні обставини, а через звичайну відсутність одного працівника. У такій ситуації “вимоги безпеки” виглядають майже як знущання. Активісти називають це проявом дискримінації та порушенням базових прав людини. Йдеться не лише про один ліфт, а й про те, що окремі держслужбовці, схоже, не бачать проблеми в тому, що сталося.
Публікація зібрала десятки коментарів, і жоден із них не підтримав таку практику. “Це не просто неприємна ситуація – це приклад повної байдужості до людей з інвалідністю. Якщо в установі є ліфт для маломобільних громадян, він має працювати не за наявності ліфтера, а тоді, коли людині потрібна допомога. Доступність не повинна бути лише для звіту, вона має бути реальною”, — написала одна з коментаторок. Люди не розуміють, навіщо встановлювати ліфт, якщо людина з ампутацією все одно змушена або заздалегідь планувати його використання, або підійматися сходами. Загальна реакція громади була одностайною: “Ганьба”.
Частина коментаторів порушила ширше питання — про загальну культуру обслуговування в держустановах. “Чую дуже погані відгуки про працівників ЦНАПів – некомпетентні, хамовиті. Коли держслужбовці почнуть виконувати свою роботу чесно і, головне, професійно?”, — обурюється одна з мешканок. Інші згадали Укрзалізницю, де для посадки з інвалідністю потрібно подавати заявку за п’ять днів, і навіть тоді немає гарантії, що її погодять. “А в звичайний вагон із травмованими ногами ніяк не залізеш – сходинки для атлетів. То чого дивуватися… така поки що безбар’єрність”, — з гіркою іронією зауважила одна з дописувачок. За цими словами стоїть щоденна реальність людей, які змушені долати те, що взагалі не мало б бути бар’єром.
Окрему реакцію викликав і зміст офіційної відповіді ЦНАПу. Замість того щоб визнати проблему і пообіцяти її вирішити, у відповідь пролунали претензії до самого повідомлення: нібито дописувач “не володіє повною інформацією” і “вводить людей в оману”. Однак навіть у власному роз’ясненні установа підтвердила, що ліфт не перебуває у вільному доступі. “ТО ЦЕ ТАК ВИКОНУЄТЬСЯ ПРОГРАМА ПРЕЗИДЕНТА ДОСТУПНІСТЬ?”, — запитує ще одна коментаторка. У цьому риторичному запитанні відчувається весь масштаб проблеми. Відповіді на нього так і не прозвучало.
Ситуація в Бородянці — не поодинокий випадок, а відображення ширшої системної проблеми. На столичній Оболоні нещодавно спалахнув схожий скандал за участі людини з інвалідністю: ветеран, який втратив кінцівку, роками лишається без жодного соціального чи медичного супроводу, тоді як різні служби перекладають відповідальність одна на одну. Відсутність координації між відомствами, байдужість окремих чиновників і звичка пояснювати все “неповною інформацією” разом створюють умови, за яких людина з офіційно визнаною інвалідністю опиняється на сходах без реальної допомоги.
Водночас у столиці зміни, хоч і повільно, відбуваються. Стало відомо, що Київський вокзал переобладнають для маломобільних пасажирів: піднімуть рівень перонів і встановлять нові ліфти, якими можна буде користуватися самостійно, без попереднього запису та без очікування на “відповідального співробітника”. Це правильний напрям. Але історія в Бородянці ще раз нагадує: поки існують місця, де ліфт начебто є, а реальної безбар’єрності немає, роботи попереду дуже багато. І починати треба не лише з обладнання, а й зі ставлення до людей.
