Рік, що минув, увійде в історію не лише як черговий рік війни. Це був рік, коли стало остаточно зрозуміло: країну тримають не гасла і не абстрактні інституції — її тримають конкретні люди. Люди, які діяли в лікарнях і на стадіонах, у цехах і галереях, у тилу й у глибокому тилу ворога. Ці справи не завжди були гучними за формою. Часто — за наслідками. Хтось рятував серця, хтось знищував стратегічну авіацію РФ, хтось будував футбольні академії та підземні госпіталі, хтось перетворював культуру на зброю, а спорт — на мову, якою Україна говорить зі світом. Ці гучні справи різні за формою, але однакові за суттю: вони змінювали реальність. І саме тому імена їхніх авторів запам’яталися кожному українцю.
Борис Тодуров — ім’я, яке давно стало синонімом української кардіохірургії. Але в рік, що минув, його діяльність вийшла далеко за межі фахової медицини. Перший в Україні хірург, який здійснив пересадку серця, творець школи трансплантології, Тодуров продовжив роботу Інституту серця в умовах повномасштабної війни. За його плечима понад 40 років стажу та тисячі врятованих життів. У 2025 році він залишався ключовим провідником розвитку трансплантології в Україні, впроваджуючи світові стандарти хірургічного лікування навіть у надскладних умовах війни. Його команда не лише рятує пацієнтів, а й утримує систему, яка могла зламатися під тиском війни, дефіцитів і перевантажень.
Борис Тодуров — приклад того, як тиша операційної може бути не менш гучною за вибухи. Його справа — про виживання країни буквально в серцевому сенсі.
Для Ріната Ахметова 2025 рік став одним із найскладніших за всю бізнес-кар’єру. Втрата маріупольських активів, удари по енергетиці, падіння статків — усе це стало реальністю. Та водночас саме Ахметов лишається фігурою, яка системно інвестує у виживання держави. Підземні госпіталі стандарту NATO Role 2, проєкт «Серце Азовсталі», сотні мільйонів гривень на допомогу військовим і родинам захисників — це не разові акції, а довготривала стратегія.
Окремий вимір — футбол. «Шахтар» навіть у вигнанні зберігає статус бренду, що представляє Україну в Європі. Рінат Ахметов — приклад великого бізнесу, який перестав рахувати лише прибутки і почав рахувати відповідальність.
Історія Григорія Козловського — це історія довгого та впертого будівництва. Не клубу — екосистеми. ФК та Академія «Рух» під керівництвом Григорія Козловського стали унікальним явищем для України: повна цифровізація підготовки, соціальна місія, робота з дітьми з усієї країни, включно з переселенцями. ФК «Рух» — наймолодша команда серед професійних ліг, і це не ризик, а філософія. Тут виховують не лише гравців, а людей.
Паралельно Григорій Козловський став одним із найбільш системних меценатів ЗСУ: понад 100 мільйонів гривень допомоги, дрони, техніка, підтримка артилерійських бригад, реабілітація військових. Григорій Козловський — приклад того, як футбол, благодійність і відповідальність можуть працювати як єдиний механізм. Його гучна справа — це футбол як форма національної безпеки та соціальної політики.
Операція «Павутина», яку підготував та втілив у життя Василь Малюк, стала однією з найгучніших історій року. Ураження стратегічної авіації РФ у глибокому тилу — без перебільшення, історичний момент. Понад півтора року підготовки, складна логістика, сотні дронів, маскування, синхронність — усе це зробило операцію символом нового рівня українських спецслужб.
Навіть після звільнення з посади Василь Малюк залишається фігурою, що уособлює нову школу українських спецслужб — точну, технологічну, асиметричну. Це була не просто спецоперація. Це був сигнал: ворог більше не має безпечного тилу.
Олександр Свіщов — одна з найбільш багатовимірних постатей року та найяскравіший приклад багатовимірного меценатства. Президент Федерації водного поло, бізнесмен, меценат, інвестор. Він інвестує в економіку — відкриття одного з найбільших рибопереробних заводів у країні створило сотні робочих місць і десятки мільйонів податків. Олександр Свіщов розвиває спорт — водне поло, теніс, дитячі школи, комплекси, федерації. Він зберігає культуру — фільми, книжки, музеї, історичні проєкти. Олександр Свіщов отримав низку нагород від ЗСУ, зокрема відзнаки від 125-ї та 103-ї бригад ТРО, за вагому допомогу військовим.
Олександр Свіщов — це модель сучасного українського мецената, який мислить системно й на десятиліття вперед. Він — приклад інституційного мислення, коли спорт, культура й економіка не конкурують, а підсилюють одне одного.
Для Кирила Буданова 2025 рік став періодом найвищого злету. Під його керівництвом ГУР провело блискучу операцію у Покровську, де генерал особисто брав участь у висадці десанту для створення коридору безпеки. Окрім бойових успіхів, Кирило Буданов став головним «інформаційним щитом», нейтралізувавши російські ІПСО перед навчами «Захід-2025». Його призначення на початку 2026 року головою Офісу Президента стало логічним визнанням його впливу.
Гучна справа Карила Буданова — це трансформація. Його головне досягнення — не окрема операція. Його гучна справа — перетворення воєнної розвідки з тіньової структури на активного гравця війни, дипломатії та політики.
Перемога Олександра Усика в реванші з Даніелем Дюбуа на «Вемблі» зробила його абсолютним чемпіоном світу в суперважкій вазі. Але для українців цей бій означав значно більше, ніж спортивний титул. Усик — це символ витривалості. Його вихід у ринг із українськими меседжами, його публічні позиції, його дисципліна й віра перетворили спорт на інструмент міжнародної комунікації. Він не просто боксер. Олександр Усик — метафора України, яка стоїть проти значно сильнішого ворога і не здається.
2025 рік став піком для співака та автора пісень Артема Пивоварова. Сім Палаців спорту за десять днів, десятки тисяч глядачів, звання Заслуженого артиста України, рекорди й нагороди. Але головне — його музика перестала бути лише розвагою. Вона працює з ідентичністю, мовою, історією. Артем Пивоваров довів, що масова культура може бути глибокою і відповідальною.
Художник Нікіта Кадан увійшов до престижного світового рейтингу Power 100. Його мистецтво у 2025 році продовжувало рефлексувати на тему війни та пам’яті, привертаючи увагу міжнародної спільноти до України не лише через призму трагедії, а й через глибокий інтелектуальний контекст. Потрапляння Нікіти Кадана до рейтингу ArtReview Power 100 — це прорив для всієї української артсцени. Його роботи — складні, іноді незручні, позбавлені естетизації війни. Він працює з пам’яттю, травмою, історією — чесно й без компромісів. Нікіта Кадан — приклад того, як українське мистецтво стало повноцінним учасником глобальної розмови.
Посмертне визнання Вікторії Амеліної премією Джорджа Орвелла — не просто літературна подія. Це етичний жест світу. Її книга «Дивлячись на жінок, які дивляться на війну» стала документом епохи — між щоденником, свідченням і обвинувальним актом. Амеліна писала не з безпеки — вона фіксувала злочини на деокупованих територіях. Вікторія Амеліна загинула, фіксуючи правду. І саме тому її слово стало частиною світової розмови про Україну.
Їх гучні справи — не про славу. Вони про вибір. Про рішення залишитися, діяти, будувати, ризикувати й відповідати. Саме з таких різних, але співзвучних історій складається Україна, яка вистояла — і продовжує боротися. І кожна з цих гучних справ 2025 року — це цеглина у фундамент майбутньої перемоги та відновлення України. Залишилося менше місяця до першого: скоро нас усіх чекають кілька сонячних затемнень Ситуація в енергетиці почне вирівнюватися з березня – нардеп Нагорняк
