У 2024 році в Києві стався інцидент, який кардинально змінив уявлення про безпеку в навчальних закладах під час війни. Керівник Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян повідомила про це на фоні нових тривог, адже гуртожитки столиці неодноразово ставали мішенню для ворожих атак. Група хлопців з гуртожитку професійного навчального закладу відмовилася виконати наказ викладача і сховатися під час тривоги. Після вибуху в сусідній будівлі вони побігли до укриття босоніж по коридору, встеленому битим склом. На фотографіях з місця подій видно кров від порізів на їхніх ногах. Олена Фіданян поділилася деталями цього випадку у своєму дописі на Facebook, продовжуючи обговорення реалій воєнного часу та можливостей освітніх реформ, зокрема щодо гуртожитків для старшокласників у профільних ліцеях. Ранковий обстріл застав учнів у сні. Після сигналу повітряної тривоги черговий викладач особисто обійшов усі кімнати, більшість дітей швидко побігла до укриття. Проте в одній з кімнат підлітки проігнорували прохання адміністратора і навіть грубо вказали педагогові, куди йти, відмовившись піднятися з ліжок. Викладач кілька хвилин намагався вмовити учнів, а потім, після тривалих вмовлянь, сам побіг до укриття останнім. Незабаром стався вибух: ворожий снаряд влучив у сусідню нежитлову будівлю, де загинула людина. В укритті гуртожитку вже перебували всі мешканці, окрім кількох хлопців з тієї ж кімнати. Наслідки цього жахливого інциденту виявилися різними, але однаково тяжкими для всіх. Підлітки отримали глибокі порізи на ногах, які залишать шрами на все життя. Педагоги та адміністрація, за словами Фіданян, отримали душевні травми. Після закінчення тривоги весь колектив, перебуваючи в різних частинах міста, підтримував зв’язок з учнями, а потім приїхав до закладу, щоб допомогти дітям зібрати речі та супроводжувати їх додому, оскільки гуртожиток певний час не міг функціонувати. Окрім моральних травм, педагогів чекали й юридичні наслідки. Директорка, яка на момент обстрілу о п’ятій ранку ще була вдома, вихователь та вся адміністрація змушені були писати численні пояснювальні записки до різних установ. Їм також довелося проходити бесіди з правоохоронцями. Фіданян підкреслює, що педагоги несуть юридичну відповідальність за здоров’я і життя своїх підопічних, навіть коли ті відмовляються слухати і дозволяють собі хамство. Стан вихователя після події вона описує з болем: розпач, мовчання і тремтячі від жаху руки. Олена Фіданян окремо згадує матерів цих хлопців, які дізналися про обстріл з новин, і уявити їхній стан у той момент практично неможливо. Цей випадок вона наводить як незаперечний аргумент у дискусії про освітні реформи в умовах війни: будь-які нові рішення щодо навчальних закладів і гуртожитків повинні враховувати жорстку реальність. “Це реалії воєнного часу, які ми, дорослі, маємо враховувати, впроваджуючи реформи. Бо сьогодні наші помилки, на жаль, можуть коштувати комусь життя”, – підсумовує Фіданян. Питання захисту учнів під час ворожих атак залишається одним з найгостріших для столичної системи освіти. Влада намагається одночасно відновлювати інфраструктуру та формувати культуру безпечної поведінки серед дітей. Так, після гучного скандалу у занедбаній школі №67 на Солом’янці розпочали масштабний ремонт і запланували капітальне облаштування укриття на 2026 рік. Однак навіть найкраще обладнане укриття не рятує, якщо діти відмовляються туди йти. Тому постійне відпрацювання дій під час тривоги і формування свідомого ставлення до власної безпеки є не менш важливими завданнями, ніж будівельні роботи. Тим часом Київ живе в умовах постійної загрози: нічні атаки на столицю викликають пожежі й руйнування в кількох районах, а кияни знову і знову змушені рятуватися в укриттях. Ситуація з хлопцями з гуртожитку ПТУ не є унікальною, а є закономірним ризиком у місті, яке постійно під обстрілами. Педагоги та фахівці з безпеки одностайні: вміння вчасно реагувати на сигнал тривоги та беззаперечно виконувати вказівки відповідальних дорослих – це навичка, яка може врятувати життя.
Трагедія в київському гуртожитку: уроки безпеки під час війни
