Після атаки 6 липня ситуація з протидією балістиці в Україні дійшла критичної межі: ППО не змогла збити жодної ракети “Іскандер-М” та “Циркон”. Як наголосив Андрій Риженко, капітан 1 рангу запасу, заступник начальника штабу ВМС ЗСУ у 2004-2020 роках і стратегічний експерт консалтингової компанії “Соната”, Україні необхідно рухатися до інтеграції в євроатлантичний безпековий простір і розвивати спільне виробництво з Європою. Про це він заявив, коментуючи кризу ППО в етері телеканалу Київ 24.
За словами Риженка, з 1991 року українська ППО спиралася лише на радянські системи та ракети, випущені у 1973-1991 роках. Тобто вже на той момент вони давно вийшли за межі строку використання. Той факт, що на початку повномасштабного вторгнення ці комплекси все ж збивали цілі, експерт назвав вражаючим результатом.
Водночас Росія, за його оцінкою, також пристосовується і дедалі частіше робить ставку саме на балістику, оскільки бачить нестачу перехоплювачів. У червні РФ застосувала 105 балістичних ракет, а абсолютний рекорд був у лютому 2026 року, коли за місяць використали 121 ракету. На думку Риженка, Україна може створити власну систему ППО, зокрема із супутниковим виявленням цілей, але реалістично це можливо лише як спільний проєкт із Європою та НАТО.
Під час масованої комбінованої атаки РФ у ніч на 6 липня українська протиповітряна оборона не збила жодної балістичної ракети або ракети типу “Циркон”. Основною причиною став критичний дефіцит ракет-перехоплювачів для систем Patriot. Окупанти запустили 23 балістичні ракети “Іскандер-М”/С-400, шість протикорабельних ракет “Циркон”/”Онікс”, 33 крилаті ракети Х-101, шість ракет “Калібр” та 351 ударний безпілотник.
Як писало видання Defence Express, у питанні протидії балістиці Україна фактично повернулася до рівня 2022 року. Водночас, якщо порівнювати з 2022 або навіть 2023 роками, тоді атаки не були настільки масованими за кількістю засобів застосування балістики. Росіяни свідомо скористалися дефіцитом перехоплюючих ракет PAC-2 і PAC-3 та дедалі більше концентруються на ударах балістикою. Речник Повітряних сил Юрій Ігнат підкреслив, що ключова проблема полягає не в кількості самих комплексів Patriot, а в їх безперервному забезпеченні ракетами.
Риженко зазначив, що Україна має “одну з найрозвиненіших систем ППО щонайменше в Європі”. Проте навіть найсильніша система не здатна протистояти масованим балістичним атакам без постійного надходження перехоплювачів.
США нададуть Україні ліцензію на виробництво ракет до Patriot і покажуть, як їх виготовляти. Крім США, такі ліцензії мають лише кілька держав у світі, а найуспішнішим прикладом вважається Японія — єдиний виробник повного циклу ракет до Patriot. За оцінками фахівців, підготовка виробництва триватиме рік, а ще два роки знадобляться для виготовлення першої ракети, оскільки технологічний цикл PAC-3 займає від 23 до 25 місяців.
Навіть за наявності дозвільних ліцензій Україна зможе наростити власне виробництво ракет до Patriot не раніше 2029 року. Але й тоді це буде можливим лише у кооперації з партнерами. Самостійно, маючи довоєнний бюджет у 30 мільярдів доларів, країна не зможе побудувати повноцінний антибалістичний щит, вартість якого сягатиме десятків мільярдів.
США вже домовилися з Німеччиною, Нідерландами та Швецією про створення в Європі центру обслуговування ракет до Patriot. Мета сторін полягає не лише в закупівлі сучасного озброєння, а й у його виробництві та сервісному обслуговуванні безпосередньо в Європі. Саме в цьому напрямі, за позицією Риженка, має рухатися й Україна — як частина спільної системи, а не через спробу створити ізольований оборонний комплекс.
Загалом створення українського антибалістичного щита разом із європейськими партнерами може зайняти від року до двох. Поки ці процеси тривають, ППО отримує ракети через механізми PURL і JUMPSTART.
