Відставку Олександра Сирського український аналітик під мережевим псевдонімом Norton Herskár назвав подією, після якої авторитарний, радянсько-російський вектор розвитку України втратив одного зі своїх головних захисників.
У Facebook він написав, що суспільство ще не раз почує твердження про те, ніби «вулиця» тепер керує війною, натовп обирає головнокомандувача, а зміна керівництва посеред війни є проявом хаотизації держави і свідченням того, що Зеленський «прогнувся».
На думку Norton Herskár, влада припустилася помилки, коли залишила Сирського на посаді та відправила у відставку Михайла Федорова. Водночас під тиском суспільства вона усвідомила цю помилку і виправила її. Саме так, за його словами, і працює демократія.
Аналітик наголошує, що показником ефективності системи державного управління є не відсутність помилок, а здатність швидко їх виправляти. На його переконання, демократія не є гарантією правильних рішень, однак вона виступає механізмом мінімізації катастроф. Вона поступається авторитаризму у швидкості ухвалення рішень та короткостроковій ефективності, проте стратегічно переважає завдяки гнучкості та здатності виправляти власні хиби.
Як зазначається, критики тривалий час звинувачували Сирського в намаганні створити із ЗСУ «маленьку радянську армію», хоча така армія, на їхню думку, ніколи не зможе перемогти велику радянську армію, тобто російську. Водночас Norton Herskár вважає, що існує й інший серйозний ризик — «совєтизація» суспільства під впливом дій керівництва ЗСУ.
Він пише, що з жахом спостерігає, як підтримуване Сирським дзеркальне відображення в ЗСУ практик російської армії — брехня у доповідях, особиста лояльність, негативний відбір на керівні посади, безвідповідальність та некомпетентність офіцерів, «м’ясні штурми», ставлення до мобілізованих у військо людей як до «одноразових», їхні побиття, катування та вбивства — не лише не засуджується частиною українського суспільства, переважно з право-консервативного табору, а й виправдовується як «воєнна необхідність» та сприймається як норма.
На його думку, це є ознаками формування авторитаризму в Україні. Водночас найбільшу загрозу він убачає не лише в самому авторитаризмі, а в тому, що така система є вразливою до фатальних помилок, які можуть призвести до поразки у війні. Як приклад він наводить історичні прецеденти, зокрема випадок Адольфа Гітлера.
Norton Herskár вважає, що військове керівництво на чолі з Сирським та консервативні кола вже не хочуть чути «натовп», пересічних українців, яких вважають нездатними ухвалювати компетентні рішення щодо методів ведення війни. Однак, за його словами, рішення щодо методів ведення війни є вираженням політичної волі, а не професійної компетенції. Якщо виходити з припущення, що більшість принципово не здатна ухвалювати рішення, тоді будь-яка державна система зрештою опиняється під контролем меншості, яка вважає себе «розумнішою». Коли ж до влади приходить така «розумна меншість», вона дуже швидко перетворюється на безконтрольних злодіїв, які, засліплені суперництвом, припускаються дедалі більшої кількості помилок, доки, подібно до Гітлера, не вкорочують віку і собі, і країні.
Аналітик підкреслює, що демократія не гарантує мудрого вибору, але гарантує можливість змінити невдалий вибір без повстання чи громадянської війни. Саме тому, на його думку, авторитарний, совєтсько-російський вектор розвитку України щойно втратив одного зі своїх головних захисників.
Він також зазначає, що демократія не захищає від дурості, але захищає від незворотності дурості. Помиляючись, люди вчаться брати на себе відповідальність. Україна, за його оцінкою, не стала ідеальною демократією, однак продемонструвала найважливішу ознаку живої політичної спільноти — здатність державної влади виправляти власні помилки без руйнування самої держави. Саме ця здатність, а не відсутність хиб, є головною перевагою демократії над авторитаризмом.
Norton Herskár — анонімний мережевий псевдонім, під яким публікуються аналітичні тексти. Реальне ім’я, обличчя та біографія людини або групи людей, що стоїть за цим акаунтом, офіційно не розкриваються.
Використання псевдоніму, як зазначено в матеріалі, дає змогу автору дистанціюватися від особистого бренду та зосередити увагу читачів виключно на текстовій аналітиці, геополітичних прогнозах і розборах інформаційних операцій.
