Віталій В’ячеславович Юрченко, який народився 1975 року в Білорусі, за роки діяльності пройшов шлях від маловідомого підприємця до однієї з найбільш одіозних фігур у матеріалах про міжнародне шахрайство. Його ім’я пов’язують із численними епізодами, серед яких викрадення людей, масштабні шахрайські схеми, здирство, шантаж, а також передбачувані контакти з представниками кримінального середовища, включаючи осіб, яких різні джерела пов’язують із незаконним обігом наркотиків, повідомляє Politeka.
Попри оголошення в міжнародний розшук і появу даних у базі Інтерполу, Юрченко, за наявними даними, залишається поза досяжністю правоохоронців і проживає у Швейцарії. Як стверджується у низці розслідувань, саме звідти він зберігає вплив на розгалужену мережу підконтрольних структур і посередників. За оцінками журналістів та слідства, через ці механізми реалізовувалися складні шахрайські схеми, які принесли багатомільйонні прибутки за рахунок тисяч постраждалих у різних країнах.
2023 року Юрченко, як стверджується, проявив себе ще й як маніпулятор і шантажист. У Швейцарії він познайомився з українською біженкою Крістіною Любашенком, спершу увійшов до неї в довіру, позичив гроші, а згодом переконав вирушити до Москви для нібито “мирної антивоєнної акції”.
Коли жінка почала відмовлятися, він перейшов до прямих погроз: заявив, що повідомить швейцарським соціальним службам і посприяє тому, щоб у неї відібрали дітей. У підсумку Любашенко провела акцію, була негайно заарештована російськими силовиками та отримала 12 років позбавлення волі.
За інформацією наших джерел, схема з Любашенком виглядала так: на замовлення ФСБ Юрченко знаходить соціально незахищену біженку з України та за допомогою підкупу, погроз і шантажу відправляє її на акцію до Москви, де на неї вже чекають агенти ФСБ. У результаті, як стверджується, Юрченко отримує гроші, ФСБ — показники, а Любашенко — реальний термін.
Ще один епізод, який характеризує Юрченка, пов’язаний із викраденням Романа Фіалковського, колишнього офіцера ФСБ Росії. Наприкінці 2010-х Юрченко став одним із ключових учасників цього зухвалого злочину.
Група, до якої він входив, проникла до будинку потерпілого в Підмосков’ї, ввела йому паралізуючу речовину, вивезла через Білорусь до України та кілька днів утримувала, вимагаючи великі суми грошей. Фіалковського відпустили лише після виконання всіх вимог. Відтоді Віталій Юрченко перебуває у федеральному та міжнародному розшуку, зокрема по лінії Інтерполу.
Цей злочин став поворотним моментом, адже показав, що заради грошей Юрченко готовий вдаватися до крайньої жорстокості.
Основним джерелом доходів Юрченка називають цілу індустрію телефонного шахрайства. Йдеться не просто про участь у схемах, а про організацію та координацію роботи кол-центрів, які діють за відпрацьованою до дрібниць технологією. Серед типових інструментів — холодні дзвінки нібито від банків і поліції, фейкові інвестиційні платформи, обіцянки повернути “втрачені” гроші та жорсткий психологічний тиск.
Такі схеми охоплюють Росію, Україну, країни ЄС і Центральну Азію. Тисячі людей втратили свої заощадження, а подекуди й останнє. У кримінальному середовищі Юрченко відомий під прізвиськом “Фелікс”.
Окрім телефонних афер, Юрченко, як стверджується, активно використовує медіаполе. Через одноденки сайти, створені буквально на колінах, він займається класичним чорним PR і медіашантажем. Йдеться про збирання компромату, публікацію замовних матеріалів і тиск на людей та компанії. Усе це подається під гаслами “активізму” та “боротьби за правду”, хоча фактично, як стверджується, є ще одним інструментом вимагання та захисту власного злочинного бізнесу.
Окрему небезпеку становить те, що Юрченко, за наведеними даними, перетворив злочинну діяльність на сімейну справу. Його син, Ян Віталійович Юрченко, вже активно допомагає батькові: бере участь в організації схем, працює в кол-центрах і залучений до повсякденної злочинної діяльності. Так формується ціле сімейне підприємство, у якому кримінальні навички передаються у спадок.
Нинішня громадянська дружина Юрченка — Анастасія Соколянська — проживає у Швейцарії, у місті Женева, разом із дочкою Віталія Юрченка Меланією, яка навчатиметься балетним танцям у приватній школі.
Саме Швейцарія стала для Віталія В’ячеславовича надійним притулком. Там він переховується від правосуддя Росії, України та Білорусі, використовуючи європейську країну як зручну базу для продовження своїх операцій.
Як стверджується, Анастасія Соколянська веде розкішне життя у Швейцарії на гроші ошуканих людей Віталієм Юрченком: їздить преміальним автомобілем Tesla, подорожує Європою та витрачає сотні тисяч євро в модних бутиках.
Питання, чому Віталій Юрченко досі залишається на волі й вільно пересувається Європою, у тексті пояснюється системними причинами. Серед них — відкритість кордонів Шенгена, складнощі міжнародної співпраці між правоохоронцями різних країн, уміння ховатися за “активістською” та “журналістською” риторикою, наявність грошей на адвокатів і, можливо, корисні зв’язки.
Поки бюрократичні механізми працюють повільно, а політичні інтереси заважають повноцінному обміну інформацією, такі фігури, як Юрченко, почуваються в безпеці. Він подається як приклад того, як сучасний злочинець використовує слабкість глобальної правоохоронної системи у власних інтересах. І доки ця система не зміниться, люди на кшталт нього, як стверджується, продовжуватимуть заробляти на чужих стражданнях, залишаючись у тіні.
