Колишній посол України в Республіці Польща Василь Зварич заявив, що відмовляється від польської державної нагороди — Командорського хреста із зіркою ордена “За заслуги”. Своє рішення він супроводив розгорнутим зверненням до польської еліти, в якому порушив тему замовчуваних сторінок спільної трагічної історії.
Відмова Зварича стала частиною ширшої хвилі: від польських відзнак відмовилися десятки українських посадовців — від міністрів і послів до колишніх президентів. Причиною стало рішення президента Польщі Кароля Навроцького позбавити Володимира Зеленського ордена Білого Орла після того, як одному з підрозділів ЗСУ було присвоєно почесне найменування “імені Героїв УПА”.
Нагороду Зварич отримав у липні 2024 року від тодішнього президента Польщі Анджея Дуди за роботу на посаді посла. У Facebook дипломат написав, що щиро цінував цю відзнаку та завжди пам’ятатиме спільний шлях із польськими партнерами. Водночас, за його словами, “відданість інтересам Української держави, честь і гідність Президента України, Збройних Сил та вільного українського народу, а також глибоке почуття справедливості” змусили його відмовитися від нагороди.
Так Зварич відреагував на крок Навроцького. Однак його звернення стало не лише протестом, а й докладним нагадуванням про польську та спільну історію, яку, як зазначив дипломат, частина польської еліти вже встигла забути.
Зварич звернувся до події, що відбулася у червні 1984 року в Подкові Лєсній під Варшавою. Саме там потиснули руки останній головний командир УПА Василь Кук і представник ветеранів 27-ї Волинської дивізії Армії Крайової Тітус Колаковський. Цей жест започаткував тривалий діалог між істориками, ветеранами та громадськими діячами двох країн, підсумком якого стала серія наукових праць “Україна — Польща: важкі питання”.
За словами дипломата, люди, які пережили найтрагічніші епізоди спільної історії, змогли зустрітися і подати один одному руку. Вони дійшли розуміння, що примирення не є забуттям, а означає здатність вшанувати своїх загиблих, не заперечуючи болю іншого народу. Зварич підкреслив, що цей процес почали не політики, а ті, хто особисто пережив найтяжчі сторінки спільного минулого.
Дипломат також наголосив, що українсько-польське протистояння почалося не з УПА. Ще задовго до Волині 1943 року українці зазнавали дискримінаційної політики Другої Речі Посполитої, зокрема під час пацифікації 1930 року. Одним із символів тих репресій він назвав табір Береза Картузька, через який пройшли десятки українських громадських і політичних діячів.
Зварич окремо підкреслив, що такі нагадування не є спробою виправдати злочини проти польського мирного населення. Йдеться, за його словами, про необхідність чесної взаємної розмови про страждання обох народів. Він зауважив, що Армія Крайова, на відміну від УПА, яка діяла як самостійний підпільний рух, офіційно входила до складу польських збройних сил і підпорядковувалася міжнародно визнаному уряду Польщі у Лондоні. Саме тому, зазначив дипломат, польська держава також повинна бути готовою до відвертої розмови про злочини проти українців.
У зверненні Зварич нагадав про злочини проти українців у Сагрині, Павлокомі, Пискоровичах та інших місцях. Він також згадав операцію “Вісла” і дослідження, які підтверджують, що радянські спецслужби свідомо провокували українсько-польське протистояння. За його словами, вони маскувалися під загони УПА і польського підпілля, щоб зруйнувати перспективу порозуміння між народами.
Скандал розгорівся після рішення президента Зеленського 26 травня надати підрозділу Сил спеціальних операцій “Північ” ЗСУ почесне найменування “імені Героїв УПА”. Уже 19 червня президент Польщі Кароль Навроцький позбавив Зеленського найвищої державної нагороди Польщі — ордена Білого Орла. Навроцький заявив, що польська нація має “больовий поріг” у питаннях, які стосуються Польщі та її союзників, і цей поріг було перевищено.
Після рішення Навроцького від польських нагород відмовилися міністр закордонних справ Сибіга, посол України у Польщі Боднар і керівник ОП Буданов. Зеленський 20 червня повернув орден “Новою поштою”. Від відзнаки також відмовилися президенти Кучма, Ющенко та Порошенко.
Зварич долучився до цього жесту окремим і значно ширшим зверненням. У ньому він пояснив не лише власний вчинок, а й ширший контекст українсько-польських відносин. Наприкінці дипломат наголосив, що його відмова є протестом проти руйнування спадщини, яку десятиліттями створювали люди доброї волі по обидва боки кордону.
“Якщо ветерани УПА та Армії Крайової після всього пережитого знайшли в собі мужність подати один одному руку, то сучасні політики повинні знайти в собі мудрість не руйнувати те, що було так важко збудовано”, — підкреслив Зварич.
Скандал стався в надзвичайно чутливий момент — на тлі повномасштабної війни в Україні та потреби Києва у постійній підтримці союзників. Польща залишається одним із ключових партнерів України та забезпечує значний транзит зброї і гуманітарної допомоги. Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга назвав рішення Навроцького “стратегічною помилкою”, від якої виграє лише Москва.
Ці події залишаються болючою точкою в українсько-польських відносинах, де історичні інтерпретації перетинаються з політикою. Українські історики наголошують на обопільному характері насильства та контексті війни, а польські — на системному характері антипольських акцій. На початку 2026 року прем’єр Туск заявив про “прорив” у питанні ексгумацій польських жертв Волинської трагедії, а дві країни обмінялися списками місць для пошуку і поховання жертв.
