У Чехії поїздки українок до рідних міст під час війни дедалі частіше сприймають як зухвалий відпочинок або привілей. Водночас мешканці країни, на думку Валентини Павлюк та інших українок із чеського міста Острава, не розуміють обставин, у яких опинилися біженці. Про це йдеться в інтерв’ю з українками з Острави та околиць, яке опублікувало Radio Prague International. Матеріал вийшов 17 липня.
За словами Бодні, кожна поїздка до батьків, які виїхали з окупованої Василівки, пов’язана з вирішенням питань документів і здоров’я, адже медичні послуги в Україні значно дешевші, ніж у Чехії.
Вона також зазначає, що батьки можуть передати їй речі з дому, тому такі поїздки обходяться значно економніше, ніж надсилання посилок через перевізників.
Головко розповідає, що через війну вона із сестрою вже давно не може зустрічатися у рідних містах — Полтаві та Кривому Розі, тому щоразу вони шукають безпечніше місце.
Павлюк згадує, що поїздка восени 2022 року до звільненої Бучі, де понад місяць перебували російські військові, стала для неї найважчим випробуванням серед усіх шести повернень в Україну.
Окремою проблемою залишається лікування. Йдеться не лише про вартість медичних послуг, хоча і це має велике значення. Син Валентини Павлюк потребує особливого ставлення, а за наявності мовного бар’єра це неможливо. Жінка каже, що приватне лікування сина під наркозом у Чехії коштувало б до 80 тисяч крон за два втручання, тоді як черга на безкоштовне лікування триває близько півтора року.
