Нещодавно в соціальних мережах з’явилося свідчення жінки, яка стверджує, що протягом п’яти років зазнавала сексуального насильства від своїх братів, які, за її словами, є військовослужбовцями Третьої окремої штурмової бригади. Дівчина також розповіла, що її старша сестра, яка загинула, пережила подібні знущання. Журналісти Бабель провели розслідування, відвідавши Житомирщину, де жила родина, спілкуючись зі свідками та вивчаючи архівні шкільні документи. Вони неодноразово зустрічалися з Надією Вікарій. За словами 31-річної жінки, вона була восьмою дитиною в родині, де виховувалося всього 12 дітей, а її старша сестра Даша була лише на рік старшою. У 1995 році дітей вилучили з родини через критичні умови життя. Частину з них направили до інтернату, а молодших – у дитячий будинок. Документи, з якими ознайомилися журналісти, вказують на антисанітарію, брак їжі, відсутність спальних місць і систематичне залишення дітей без нагляду як причини вилучення. Незважаючи на складні умови в інтернаті, де, за словами Надії, траплялося фізичне насильство з боку вихователів, їй було безпечніше, ніж удома. У 2003 році діти повернулися до матері, незважаючи на попередні судові відмови. Родина переїхала до Бердичева, де діти почали навчання в місцевому колегіумі. Надія та її сестра навчалися в одному класі. Однокласники згадують, що дівчина часто приходила до школи з побоями. Одна зі свідків розповіла, що мати стверджувала, що Надя хворіє, але сама Надя розповідала, що її мати знущається над нею. Надія постійно приходила в школу з синцями, стверджуючи, що її побила мати. Одного разу вона прийшла з побитими передніми зубами, що викликало занепокоєння серед однокласників. Водночас у школі родину сприймали інакше: колишній вчитель і нинішній директор закладу характеризували матір як турботливу, а братів – як дисциплінованих учнів. Це робить нинішні звинувачення несподіваними. Надія стверджує, що в сім’ї існувало розділення між дітьми: хлопців забезпечували краще, тоді як дівчата часто недоїдали. Вона згадує, що разом із сестрою крали їжу, щоб вижити. Жінка також розповідає про систематичні катування, стверджуючи, що їх прив’язували до меблів або батарей. За її словами, сексуальне насильство почалося ще в дитинстві і тривало роками. Надія заявляє, що у 2004 році її сестра загинула, а тіло нібито було приховано. Офіційне слідство не виявило ознак насильницької смерті, оскільки це стало неможливим підтвердити або спростувати через тривалий час після поховання. Коли Надія досягла повноліття, її матір позбавили батьківських прав. У Третьому армійському корпусі повідомили, що не отримували офіційних запитів від правоохоронців щодо цієї справи, але готові забезпечити взаємодію у разі їх надходження. За інформацією журналістів, окрім заяви про зґвалтування, Надія також звернулася до правоохоронців із повідомленнями про катування, можливе вбивство та приховування злочину. Проте нове розслідування щодо смерті її сестри поки не розпочато. Члени родини переважно відмовляються від коментарів. Старший брат, з яким вдалося поспілкуватися журналістам, заперечив обізнаність із подіями, про які говорить сестра, і зазначив, що родина не братиме участі в медійній кампанії. Жінка відкрила публічний збір коштів, отримавши понад 200 тисяч гривень, пояснивши, що не працює через стан здоров’я, оскільки їй діагностували посттравматичний стресовий розлад. Вона надала відповідні медичні документи журналістам. Зібрані кошти, за її словами, вона витрачає на базові потреби, лікування, погашення боргів і юридичну допомогу.
Трагедія родини з Житомирщини: свідчення про насильство
